понеділок, 28 листопада 2011 р.

Мовчи, печаль, мовчи, Молчи, грусть... молчи, 1918


Тоска, печаль, надежды ушли,
Друга нет, неприветно вокруг;
В ночной тишине я слышу рыданья –
Стон души о разбитой любви…

Молчи, грусть, молчи!              
Не тронь старых ран,
Сказки любви дорогой
Не вернуть никогда, никогда.

Уснуть навек, забыться скорей,
Незаметно уйти от всего,
Жизнь шуткой была жестокой и злою,
                                                          Расставаться мне с нею не жаль.


Це слова романсу, рядки з якого стали назвами для фільму-дилогії "Мовчи, печаль, мовчи" (1918) і "Казка кохання дорогого". Остання частина не збереглася. Творцем і виконавцем однієї з головних ролей (Лоріо) став актор і режисер Петро Чардинін. Розквіт його творчості припадає на епоху німого кіно (Перша світова і громадянська війни), на початку 1930-х йому було заборонено займатися улюбленою справою і в 1934 р. він помер.

Сюжет фільму "Мовчи, печаль, мовчи" надзвичайно простий і типовий для тогочасної салонної мелодрами і розповідає про нещасливе подружнє життя циркового скрипаля-еквілібриста Лоріо та його дружини, співачки, Поли (Віри Холодної). Через свою пристрасть до алкоголю Лоріо під час виконання номеру падає і стає інвалідом. Подружжя змушене перебиватися заробітком вуличних музикантів. Але приваблива Пола привертає увагу компанію із багатих чоловіків. Через бідність, звідси - бажання "красивого життя", -  вона стає утриманкою одного з них.

Фільм мене привабив саме через можливість ознайомитися із тою невеликою кіноспадщиною, що лишилася після Віри Холодної. Доля головної героїні чимось мені нагадала твір класика української літератури, Панаса Мирного, "Повія". Думаю, образ, відтворений Вірою Холодною, був надзвичайно привабливий і романтичний для початку ХХ ст., коли суспільство тільки почало звертатися у мистецтві до подібних "заборонених тем". До того ж люди того часу були  більш сентиментальними і схильними до жалощів, ніж ми, з цинічного ХХІ ст. У мене, наприклад, головна героїня співчуття не викликала: спершу поводить себе дуже легковажно, а потім раптом у неї прокидається почуття гордості. 

Серед цікавинок епохи: у кадрі на кілька секунд, щоб зіграти саму себе,  з'являється  відома модистка мадам Ламанова.

Резюме: фільм буде цікавий виключно для дослідників творчості Віри Холодної і пошановувачів "німого кіно".

Подібні статті:

Немає коментарів:

Дописати коментар