суботу, 25 вересня 2010 р.

Солодка Даруся, Марія Матіос

Читаючи 50-ту сторінку роману Марії Матіос "Солодка Даруся", я запитувала себе: "Скільки ще мені необхідно прочитати, щоб мені стало цікаво?" Та все ж здійснила героїчний вчинок - і прочитала цей уславлений опус.

Якщо коротко, - у книзі "Солодка Даруся" Марії Матіос розповідається про життя сільської божевільної і її батьків. В кінці зморений читач все ж таки дізнається причину німоти, божевілля і нелюбові до цукерок головної героїні.

Але почну, традиційно, з позитивних сторін. Інтрига є, часом натрапляєш на цікаві уривку тексту. Задумка історії в цілому непогана. Якщо би було б скоротити це все діло до новели - могло б вийти цілком непогано, навіть шедеврально.
Також я дуже позитивно ставлюся до спроб письменників осмислити дуже складну українську історію ХХ ст.

А тепер негатив:
1. Неймовірна затягнутість самої розповіді. Я не з тих людей, які спокійно пролистують безсюжетні сторінки, описи, роздуми. Просто в книзі Матіос був текст безбарвний і несмачний, як бур'ян. Хотілося дуже часто читати по діагоналі.

2. Сама головна героїня - Солодка Даруся видалася мені не привабливою. Що ми знаємо про неї, окрім дитячого епізоду і проявів її хвороби? Мені не вистачало якогось штриху до психологічного портрету.

Резюме: якщо Вам перші 50 сторінок не сподобалися - далі цікавіше не буде.

четвер, 23 вересня 2010 р.

Дивні дні Гані Грак, Любко Дереш

Моє знайомство із творчістю Любка Дереша розпочалося давно і з його "Культу", який так і залишився недочитаним.

А ось нещодавно я відкрила для себе Любка Дереша як дитячого письменника. 23 вересня він зустрічався у Національному музеї літератури із школярами та всіма охочими.
Його дитячу книгу, "Дивні дні Гані Грак" я з цієї нагоди навіть прочитала до кінця і мені навіть сподобалося.

Книжка розповідає про пригоди звичайної школярки Гані Грак. У неї дідусь - заклинатель змій, друг - інопланетний кіт, а мандрівка відбувається не до Криму, а до Північного полюсу по електричному струму.

Плюси книги:
1. Короткі речення, чітка мова, що й необхідно у книзі для дітей. Мені доводилося перекладати дитині з української на українську і тому я знаю, наскільки простота побудови тексту важлива для дитячої літератури.

2. Гумор. На зустрічі із читачами, Любко Дереш майстерно зачитав уривок з книги, розігруючи різноманітні ролі. Публіка була у захваті, у когось від сміху з'являлися сльози (і в дорослої аудиторії теж).

3. Самі історії я б назвала "філософськими притчами для дітей". Історії мають сенс, ідею. Чесно кажучи, саме цього я шукала у дитячій літературі, і навіть сама грішила думками про написання чогось подібного.

Резюме: книга варта бути прочитаною.

вівторок, 21 вересня 2010 р.

Село не люди, Люко Дашвар

Дивна-дивна книга.

Коли я її почала читати, то мене розривали почуття огиди від зображуваного та стилю написання. Раз по раз я натикалася на елементи гротеску, від якого мене нудить.

Книга містить величезну кількість бруду, який не хочеться пропускати крізь себе. Ти починаєш замислюватися: "Яким необхідно самому бути збочинцем, щоб це все описати? Яких внутрішніх тарганів і скелетів потрібно викохати, а потім витягти на всезагальний огляд, щоб спромогтися на цю книженцію?"

Але містерія полягає у тому, що ти читаєш. І прочитуєш за один день. І розумієш, що саме тут "істина шляху пізнається у його кінці".

Дивна-дивна книга з чудесним, світлим, містичним закінченням.
Резюме: варто спробувати

Століття Якова, Володимир Лис

Нещодавно прочитала книгу, про яку її величність Забужко сказала: "Направду добра книга", або "тепер сучасну українську літературу доведеться переписувати під Володимира Лиса".
Я можу підписатися під обома сентенціями.

Це справді література світового рівня. Її можна поставити поряд із моїми улюбленими Ремарком, Маркесом...

Отже, чому цю книгу варто прочитати, полюбити і передати всім-всім-всім своїм друзям і знайомим, як це зробила я:
1. Хороший виклад. Як правило, сучасну українську літературу тяжко читати. Якщо комусь подобається видлубуватися із "потоків свідомості" і складати "імпресіоністичну мозаїку" - будь-ласка. Я ж надаю перевагу простоті, у якій, як відомо, криється геніальність.

2. Добре прописані персонажі. Як живі. Їм віриш.

3.Цікава сюжетна лінія, яка часто робить несподівані повороти. Зовсім несподівані.

Відбувається повне занурення у атмосферу. .. І за цим всим таїться чудесна невимовна мудрість, присутня епічності, як в літературі, так і житті.

Із можливих недоліків, могла б сказати про досить несподівано спокійну кінцівку. Вона вийшла не настільки змазаною, як це буває у тих авторів, що стомилися дописувати, але й немає відчуття завершеності гештальту. Просто починаєш відчувати ту життєву втому, що міг би відчувати Яків за два тижні до свого століття.

Я б не сказала, що мені вже зовсім бракувало психологізму, але герої часом були аж надто лаконічні в своїх переживаннях.

Але попри це - відмінно.
Резюме: читати обов'язково.