Три хіджаба, Three Veils, 2011

На фільм "Три хіджаби" я натрапила, коли шукала щось етнографічненьке. Розповідає він про історію трьох мусульманських дівчат, долі яких тісно переплелися. Одну батьки засватали за нелюба, друга - розривається між релігією і симпатією до дівчат, третя зіткнулася із сексуальним насильством у сім'ї.

У короткому описі фільму на кінопошуку пишеться, що дівчата кинули виклик традиціям. На щастя, не все так просто і однозначно. Перше, що необхідно усвідомити глядачу, який готується переглянути цей фільм, це те, що він далекий від етнографічності. 

Своєю двомовністю фільм чимось нагадує контекст фільму "Чужа" (2010). Адже дія розгортається у емігрантському середовищі у США, де старше покоління спілкується арабською, а молодше - англійською. Але фільм не дає нам відчуття глибокого занурення у мусульманський світ. Адже подібні три історії молодих дівчат могли трапитися будь-де. А конфлікт у кожної з них має скоріше особистісний характер, а не етнокультурний.

З психологічної точки зору блискуче показано, наскільки самотня насправді кожна людина. Наскільки мало ми знаємо один про одного. Навіть будучи в дружніх стосунках.

Приємно вразило те, що мусульманство не зображено у аж таких похмурих тонах, які полюбляє останнім часом Західний світ. Прикметно, що в кінці кожна з дівчат знаходить себе, не виходячи за межі сім'ї, традиції, релігії. (Вибачте, за невеликий спойлер :))

Щодо художньої якості, то фільм досить простенький. Часом навіть мені, як Станіславському, хотілося крикнути "Не вірю!" Аж надто схематично-театральним здавалося те, що відбувалося на екрані. 

Але це не зіпсувало загального позитивного враження від фільму. Попри те, що у ньому піднімалися тяжкі питання, відчуття лишилися світлі. 

Суб'єктивне враження: 4/5.

Людина, яка змінила все, Moneyball, 2003

У 2002 році команда з бейсболу Окленд Атлетікс, будучи бідним аутсайдером, виграла 20 ігор підряд, побивши рекорд Американської Ліги. Їїі перемоги були зумовлені тим, що генеральний менеджер команди, Біллі Бін, вирішив застосувати до підбору гравців новий метод, основою якого були точні математичні розрахунки. 

Ця історія вразила Майкла М. Льюіса, який у 2003 році видав книгу на цю тему. Саме вона стала матеріалом до екранізації  під назвою "Moneyball" (у нашому прокаті "Людина, яка змінила все" ) з Бредом Пітом у головній ролі.

Як на мій погляд, це хороша спортивна драма, що показує нам багато психологічних моментів.

Один із найголовніших  був підмічений мною ще під час прочитання спогадів відомого авантюриста Річарда Бренсона "Втрачаючи невинність". Лідер - це той, хто знаходить правильних людей. Він не обов'язково є сам генієм з певного фаху. Але він створює команду, яка здобуває успіх. Функція лідера в тому, щоб приймати рішення, часом незрозумілі для оточення і непопулярні, а також нести відповідальність. За все.

Тому що парадокс в тому, що часто блискучі фахівці є нерішучі у практичному житті. Їм не вистачає волі, щоб зреалізувати свої плани у життя. Так, і в цій історії, сама ідея математичного підходу до бейсболу належала зовсім іншій людині, образ якої так блискуче втілив на екрані Джон Хіл. 

Цікаво, що узагальненням до цієї складної математичної моделі може слугувати наступний девіз - "Головне результат". Дійсно, часто люди, які йдуть до цілі, вибирають надто обхідні шляхи.

Окрім математики, я все-таки побачила і дещо, на думку прагматиків, ірраціональне в цій історії. Успіху можна досягти тільки тоді, коли попри все віриш у свою мету. І, дійсно, крізь безперервні невдачі Біллі Бін проносить віру в новий метод, в те, що він робить. Навіть тоді, коли і оточення, і об'єктивні, здавалося б речі говорили про зворотнє. І рух вперед припиняється, коли наш герой втрачає орієнтири, він ніби губиться у власній системі цінностей.

І це дуже цікаво: фільм-історія успіху не приносить почуття піднесення глядачу, тому що ставить запитання: "А що далі?" і "Яка цінність цього всього, що я досягнув?"

Головна ідея, яку офіційно висували творці фільму - це протистояння Системі. Не тільки в спорті, а й в глобальному розумінні цього слова. Якщо не можеш виграти по чужих, загальноприйнятих правилах,  - грай по своїх.

Приємним бонусом для мене стали епізоди, де герой Бреда Піта спілкується по роботі. Чітко, логічно, по суті. "Ти хотів би бути вбитим одним пострілом в голову, чи обрав би п'ять в груди, щоб повільно стікати кров'ю?" - говорить він про те, як потрібно звільняти з роботи. 

Як часто, люди і в роботі, і в побутовому житті обирають довго піджарювати колег і близьких на повільному вогні, замість того, щоб чесно й відкрито з'ясувати стосунки! А все для того, щоб зберегти позитивний образ себе в своїх очах, і очах інших. Це одна з найбільших ілюзій цього світу.

Суттєвим мінусом для багатьох українських глядачів стане те, що бейсбол не настільки популярний  у нас, як Штатах. Я спробувала з'ясувати основні правила, але на цей раз мій жіночий розум потерпів поразку. А розуміти, що відбувається, бажано. Особливо у другій частині фільму.

В той же час, частина глядацької аудиторії, яка здатна поцінувати бейсбольні моменти, може занудьгувати через неквапливу манеру розповіді фільму, яка так довподоби критикам. :)

Суб'єктивне враження: 4 +/5

Хочу, як ти, The Change-Up, 2011

Мітч і Дейв - друзі з дитинства. Хоча вони дуже різні: Дейв - успішний юрист, Мітч - холостяк, який курить травичку і підробляє у порнофільмах. Звичайно, кожному з них хочеться того, чого нема, і що є у його друга.

Одного вечора вони у не зовсім тверезому вигляді подзюрили у чарівний фонтанчик, який поміняв їх тілами. Головні герої фільму "Хочу, як ти" проходять ряд комічних ситуацій, які притаманні фільмам подібної тематики про обмін тілами.

Як на мій жіночий погляд, фільм не вартий того часу, що я витратила на нього. Тому й у своїй рецензії буду лаконічна, як ніколи. 

Якщо Ви любите багато лайна, нецензурної лексики, згадок про статеві органи, незручні ситуації, які чомусь вважаються дуже смішними в Голівуді, і від яких мені хочеться сховатися під ковдру - це фільм саме для Вас!

P.S. Олівія Уайлд, схоже, не може прийти до тями після того, як до неї постукала слава після зйомок у  "Докторі Хаусі": бере ролі, особливо не перебираючи. Згадаємо, лишень, далекі від високої якості "Ковбої проти прибульців" (2011) та "Вчасно" (2011), а тепер ще й цей "шедевр". 

Ковбої проти прибульців, Cowboys & Aliens, 2011

Чому інопланетяни обов'язково мають атакувати Землю в найближчому майбутньому, адже вони спокійнісінько могли це спробувати зробити ще в нашому минулому?! Наприклад, в часи Дикого Заходу і ковбоїв. Цей випадок не ввійшов в аннали історії, бо людство було порятоване прекрасним і суворим водночас ковбоєм, типу Деніеля Крейга. 

Так вирішили творці фільму "Ковбої проти прибульців", покурили трішки трави і пішли писати сценарій. Кажуть, трава атрофує нервові клітини, хм... мабуть, це правда, бо фільм вийшов творчою компіляцією різних кусочків, насмиканих з різного кіно.

Втім, можливо, дійсно необхідна була неабияка творчість, щоб у фільмі не було жодної оригінальної ідеї, або ж придумати куди витратити бюджет.

Навіть за моєї всеядності і любові до інопланетної тематики, мені було скучно і місцями хотілося добряче прокрутити вперед. Взагалі, і герої, і ідея десь так на рівні бойовиків 90-х.

Якщо Ви не боїтеся штамповки, - вперед! Можливо, Ви навіть отримаєте задоволення.

Хочу зауважити, що, можливо, чоловічий погляд на це кіно буде прихильнішим.

Я хочу тебе, Ho voglia di te, 2007

Фільм "Я хочу тебе" - це продовження історії, з якою ми вже познайомилися у "Три метри над рівнем неба". Це італійська версія, іспанську очікуємо у 2012 році.

Події відбуваються через два роки, коли Степ повертається до Італії з США. Це вже доросла людина, а не бунтівний підліток.  Але Степу ще болять спогади про його перше кохання - Баббі. Випадково він знайомиться із загадковою Джин.

Кого ж йому обрати?

Чомусь цю частину, як і попередню, я оцінюю більше з точки зору розбору психологічних ситуацій, а не щодо її художньої якості.

Можливо, тому, що це насправді звичайне, неоригінальне кіно :) Банальна історія, тисячі подібних трапляються в житті наших знайомих і друзів.

Про що ж фільм?

Про минуле в нашому житті, яке тримає нас, не дає рухатися далі. Здається, Степ надійно грюкнув дверима, поїхавши у США, але.... Втекти від чогось - ще не означає попрощатися назавжди.

...Проходять роки, а ти не можеш забути якусь людину. І випадкова зустріч воскресає забуті почуття, переповнюючи невимовною ніжністю і любов'ю... А тобі здавалося, що серце більше так ніколи не зможе.

І ти стаєш перед вибором, намагаєшся з'ясувати: що це - міраж, ілюзія, чи ще один шанс повернутися до покинутого раю?

Ось і Степ з'ясовує свої стосунки з минулим. Важливо, що йому потрібно розібратися не лише із почуттями до Баббі, а й зі спогадами про найкращого друга, ще раз скуштувати адреналіну мотогонок.

Я тут психоаналітик, а не кінокритик, тому оцінку ставити важко.

Закликаю дивитися цей фільм шанувальників "Три метри над рівнем неба", а також тим, кому близькі психологічні проблеми, викладені вище.

Спокусник, Kokowääh, 2010

Не надто успішний сценарист Генрі колись розійшовся зі своєю коханою Катаріною, тому що не хотів дітей. Вона, звісно, хотіла. Доля зводить їх разом і, здається, дає їм ще один шанс.

Але й без того хаотичне життя Генрі перевертається з ніг на голову, коли він дізнається, що у нього є восмилітня дочка.

І як прореагує на цю новину Катаріна?

Ось коротенька зав'язка фільму "Спокусник".

Легка історія на складну тему. Тут порушується питання  радощів і прикрощів батьківства, а також наявності кількох батьків. Але порушується - і завмирає... Що, втім, не псує загального позитивного враження.

Хоча стрічка позбавлена глибокої психології і чогось такого аж такого, але є хорошим зразком легкої комедії для покращення настрою. Якщо Ви втомилися від пошлого туалетного голівудського гумору останніх років, але бажаєте покращити собі настрій - ласкаво просимо!

Суб'єктивне враження: 4+/5 (звісно, що в межах свого жанру).

Резюме: коли мозок хоче відпочити, а душа прагне позитиву.

Три метри над рівнем неба, Tres metros sobre el cielo/Tre metri sopra il cielo, 2010/2004

У 2004 році літературною сенсацією став перший роман італійського письменника, сценариста і режисера Федеріко Мочіа - "Три метри над небом". В тому ж році його було екранізовано у Італії, а в 2010 - у Іспанії.

Історія досить простенька. Є зразково-показова дівчинка Бабі. Є поганий хлопчик Степ (в іспанському варіанті Ачє). І доля зводить їх разом...

За нібито романтичною історією кохання можемо побачити хороший матеріал для розповідей на диванчику у психоаналітика.

Бабі стомилася жити по правилах, в ній зріє запізнілий дух підліткового бунтарства. До того ж у її житті не так багато чогось екстраординарного і небуденного. 

А тут з'являється він -  яскравий зразок альфа-самця, у якого багато проблем із контролем власного життя і емоцій, але достатньо, якщо не понад міру, "чоловічої" енергетики.

Власне, кохання, чи якихось інших наявних глибоких почуттів, я тут не помітила. У них немає достатньо часу навіть познайомитися до того моменту, коли гормони починають брати своє. Закоханість, пристрасть, так. 

Звичайно, що батьки "в шоці". І добре, що письменник (можливо, й поза власною волею) показує нам правдиве розгортання подій. Степ поступово руйнує життя дівчини. Він несе хаос, і його поведінка далека до ведичної концепції чоловічої відповідальності. Неміцність почуттів Бабі демонструє те, що вона кидає його в той момент, коли  хлопець найбільше потребує підтримки...

І все оце нам подають під соусом історії великого кохання...

Тепер перейдемо до порівняльного аналізу двох екранізацій.

1. Іспанська версія більш насичена фарбами і приваблива візуально.  Низький уклін за це оператору Даніелю Араніо за чудову картинку! Сцени біля моря, а також силових змагань - навіть дуже гарненькі. 

Здається, навіть, що саме оператор вижимає максимум із гри акторів, тому що...

2. Гра головних героїв у виконанні іспанців мене абсолютно не вразила. Не розумію, чим так захопив дівчаток славнозвісний Маріо Касас, який мене розчарував ще в серіалі "Корабель". Як на мене, то Маріо перегравав, демонструючи надмірні емоції. Таким чином його герой перетворився у якогось неврівноваженого психопата. В той час, як у іспанців - образ головного героя більш правдоподібний - це просто "неблагополучний хлопчик". 
Партнерка Маріо Касаса, Марія Вальверде, була мені відверто антипатична і дерев'яна, до того ж віддалено нагадувала Неллі Уварову з "Не родись красивой"... Натомість італійська актриса дуже переконливо грає дівчину, яка переживає своє перше кохання. Вона і трішки наївна, і трішки романтична, прагне бути дорослою, але лишається ще безпосередньою дитиною. Цікаво, що її останній погляд (сцена в машині під дощем) - це погляд дівчини, що вже стала жінкою.


3. На мою думку, суто з точки зору режисури і сценарію, іспанці суттєво програють. Адже вони мали змогу переглянути роботу своїх колег і зробити якісь суттєві висновки, "роботу над помилками". А кіно вийшло надто схожим саме з точки зору епозодів. (А ми знаємо, що екранізації можуть бути і дуже відмінними, і йти за текстом оригіналу водночас). Іспанці ж, схоже, просто додали голівудської манери зйомок. 
Щиро кажучи, це навпаки погіршило загальне враження від фільму, оскільки історія вийшла нерівною. Італійський варіант, можливо, не такий візуально яскравий, але людяніший, правдопобідніший і "рівніший".


Суб'єктивне враження:
італійцям 4 - /5
іспанцям 3 +/5.


Резюме: дивитися підліткам та тим, хто ще вірить у романтику першого юнацького кохання. (Щодо мене, то здається я вже старію :((( )

Під гілками глоду, Shan zha shu zhi lian, 2010

Одна з найкращих історій кохання, яку я бачила на екрані... Якщо ми говоримо про зворушливі історії людських почуттів, то для мене "Ромео і Джульєтта" - лише історія підліткової пристрасті. В ній бажання бути разом заглушує все інше. Їхнє почуття спалахує, мов свічка, і вони швидко згорають разом з ним. Герої фільму "Під гілками глоду" кохають по-справжньому, чисто і невинно. Вони здатні багато чим пожертвувати заради один одного. Але не для того, щоб провести ніч разом, а для того, щоб служити коханому. Також їхні почуття розвиваються повільно, неспішно, витримуючи випробування розлуками, відстанню і непорозуміннями.

У фільмі показано Китай початку 1970-х рр., часів "культурної революції". Старшокласницю Цзин відправляють на "перевиховання" у село. Там вона знайомиться із геологом Сунем. Їхньому бажанню бути разом протистоять обставини: батько Цзин - політичний ув'язнений, сім'я бідує. Її матір сподівається, що дівчині дозволять працювати вчителькою. Для цього їй необхідна зразкова поведінка...

Щоб не порушити репутацію дівчини, Сунь обіцяє, що не буде бачитися з коханою, і чекатиме її все життя.

Це фільм режисера Чжан Імоу, творця знаменитого "Героя" (якого я, щиро кажучи, не осилила). Для мене він передусім автор дивовижної за своєю атмосферністю стрічки "Підніми червоний ліхтар".

Думаю, не випадково, на головні ролі запрошено талановитих, але початківців у кіно. Для обох - це перший фільм. Адже головна ознака закоханих - чистота.

Дивно: так легко писати рецензії на фільми, які не сподобалися, і так важко писати про кіно, яке зворушило до сліз... Тому буду лаконічною, і просто раджу переглянути цю стрічку.

Суб'єктивне враження: 5 +/5

Якщо Вам сподобається цей фільм, то раджу переглянути:

Не хочу забувати, Nae meorisokui jiwoogae, 2004

Вчасно, In Time, 2011

В найближчому майбутньому люди перестали старіти: генетично в них закладено залишатися вічно молодими, 25-ти літніми. Але наступні роки коштують дорого. Гроші зникли, тепер все вимірюється у часі життя.

Головний герой - Уіл, живе в гетто, де люди часто мають на рахунку день-два життя. Щасливий випадок приносить йому неабиякий подарунок - понад сто років. Його життя круто змінюється. Разом із дочкою багатого татуся він намагається змінити систему.

Що очікувалося? Якісна фантастика із свіжою ідеєю.

Що отримав глядач? Фантастичне гангстерське кіно на тему Бонні і Клайда із робінгудівськими замашками.

Пошановувачі фантастики можуть бути вкрай розчаровані: Ідея розвинута слабо, якщо не бездарно. Абсолютно немає оригінальної візуальної картинки нашого спільного з Вами щасливого майбутнього. Ви скажете, що для справжнього інтелектуала така претензія попахує міщанством. Якби ж то тут сюжет виправдовував бідні спецефекти. Була б тільки потішена....

Але головна дратуюча деталь цього фільму - це абсолютно бездарна концепція. Головні герої, керуючись чи то анархічними, чи то комуністичними гаслами, тяжко переживають почуття класової заздрості соціальної несправедливості. Вихід вони знаходять у безсмертній класиці світової літературі в особі свого кумира Шарікова - "Отобрать и поделить!" Грінпіс при цьому плаче слізьми розмірами з страусине яйце - тому що, кожній людині при здоровому глузді зрозуміло, що Земля просто не витримає безсмертне і плодюче людство. Регулююча система в будь-якому разі необхідна.

Жорстока система, зображена у фільмі, просто не витримує критики: роботодавцям кровожерним капіталістам  не вигідно, щоб робочий люд вимирав так безглуздо, як це нам хотіли показати творці цього "кіношедевру".

Втім, якщо вираховувати всі логічні несумісності у фільмі вийде дисертація із претензією на докторську.

Суб'єктивне враження: дратувалася страшенно 3 +/5.

Резюме: не очікуйте чогось надзвичайного, відключіть логіку, і, можливо, у Вас вийде отримати задоволення. 

Незадоволене сексуальне тяжіння, Tensión sexual no resuelta, 2010

Успішна письменниця бере під свою опіку молоду дівчину, яка незабаром має одружитися, але ще ні разу в житті не переживала оргазму. Сексуальне життя останньої налагоджується, але чи були настільки безкорисливим мотиви наставниці?

Це фільм, кінцівку якого Ви нізащо не вгадаєте. Якщо Ви не будете надто вибагливі, отримаєте хороший настрій від специфічно-еротичного іспанського гумору.

Але мушу зауважити, фільм абсолютно аморальний, де кохання перетворюється у рідкісне збочення, що розвиваєтьсяч виключно на рівні нижніх чакр.

Хто не хоче забруднювати себе всяким лайном - не дивіться. Кому байдуже - аби дотепна комедія - ласкаво просимо!

Розмальована вуаль, The Painted Veil, 1934

Фільм "Розмальована вуаль" (1934) я вирішила подивитися, оскільки екранізація 2006 року - це одна з моїх улюблених стрічок. Я настільки її люблю, що колись навіть змусила подивитися її одного хлопця. Мдя... примушувати чоловіків дивитися мелодрами - це рідкісний садизм.

Також кілька років тому я провела безсонну нічку - читаючи до чотирьох ранку однойменний роман Сомерсета Моема. Тому фільм 1934 року опинився в доволі непростому становищі - я порівнювала його з двома безумовно талановитими творами. Але він мав свій козир - легендарну актрису Грету Гарбо в головній ролі. Свого часу вона справила на мене позитивне враження у "Дамі з камеліями" (1936).

Отже, для тих, хто не знає сюжету, повернімося до синопсису. Сором'язливий вчений Волтер Фейн одружується з Кетрін і забирає її до Китаю, де він проводить наукові дослідження. Там він не може приділити їй достатньо уваги, натомість представник британського посольства з радістю готовий розважати Кетрін. Коли Волтер дізнається про зраду дружини, він ставить її перед непростими умовами вирішення цієї ситуації. Врешті подружжя вирушає у віддалений район Китаю, де спалахнула епідемія холери.

Ці кілька речень - це єдине, що об'єднує дві екранізації і оригінальний роман. Сомерсет Моем, бісексуал і цинік, не був дуже прихильний до жінок. Його твір - безумовно геніальний і захоплюючий, але абсолютно далекий від того, щоб описувати кохання. Його там немає.

Екранізація 2006 року присвячена саме народженню справжнього подружнього кохання та духовному переродженню головної героїні. Відтак відступає від літературного твору, але не на шкоду фільму.

Чого не скажеш про екранізацію 1934. Оце справді, що називається, за мотивами... Залишивши головну канву, творці фільму настільки переписали джерело в бік мелодраматичності, що від нього лишилися "ріжки і ніжки". Зокрема, відсутній конфлікт між Кетрін і батьками - а це ж був головний мотив її невдалого заміжжя! Кінцівка - прабабка теперішніх безглуздих голівудських happy end-ів, -  повністю переінакшена. 

Манера гри Грети Гарбо із закиданням голови назад, поступово починає дратувати. (На її виправдення слід сказати, що цей жест був притаманний акторкам ще з епохи німого кіно). Мене дратували навіть її сукні, які безумовно були писком моди в той час, але личили більше кіноактрисі, ніж дружині простого лікаря.

Щодо чоловічих ролей, то я весь час боялася, що можу переплутати чоловіка із коханцем, настільки вони невиразні.

Одним словом, Ви вже здогадалися, що Наомі Вотс та Едвард Нортон залишаються моїми улюбленцями (фільм 2006).

Слід визнати, що я була дуже суб'єктивна і прискіплива. Тому раджу вивчати цю історію в зворотній послідовності: спершу фільм 1934, потім 2006, і врешті - сам роман.

Суб'єктивне враження: 4 - / 5

Притулок, Moolaadé, 2004

Кажуть, у хасидів у тексті молитви включені такі слова: "дякую тобі, Боже, що я народився не жінкою". Перефразовуючи, хотілося б сказати "дякую тобі, Боже, що я не народилася жінкою у одній з африканських країн, де практикують жіноче обрізання".

Саме на темі жіночого обрізання зав'язаний сюжет фільму "Moolaadé" (2004). У невеликому поселенні в Буркіна Фасо шість дівчаток втікають з ритуалу обрізання ("очищення"), чотири з них знаходять притулок у жінки Колле Ардо. Вона починає ритуал "мулааде" - тепер ніхто не може без її дозволу переступити поріг її дому і забрати дівчаток. 

Читаючи нечисленні відгуки і рецензії на фільм в російськомовному інтернеті, я помітила, що не всі розуміють певні моменти у фільмі. Зокрема, Володимир Гордєєв пише, що дві дитини Колле померли "можно сказать, под ножом местных хранительниц мусульманских традиций". Не вірно. Сама Колле Ардо, пояснюючи дочці, чому вона її не обрізала, говорить, що попередні її діти "померли, не встигнувши народитися", а третя дитина своїм життям зобов'язана акушерці, яка зробила кесаревий розтин. Дуже важливий момент! Адже жіноче обрізання (особливо, "фараонове" - коли ВСЕ вирізають, потім зашивають, залишаючи маленький отвір) стає потім причиною того, що жінки не можуть  народити природнім шляхом.

Боляче також відбуваються інтимні стосунки. Тут необхідно згадати недоречний коментар на кінопошуку Bugskull: "местами Сембен вспоминает, что картину будут смотреть и за пределами африканского континента, поэтому здесь есть довольно откровенная сексуальная сцена..." Навпаки, ця сцена, на відміну від мільйон інших у кіноматографі, дуже важлива. Обрізаній жінці часом дуже некомфортно займатися сексом із чоловіком. А в першу шлюбну ніч чоловік часто мусить йти до своєї обрізаної і зашитої дружини із ножем! 

Окрім того, серед ризиків жіночого обрізання: смерть від больового шоку (15%), зараження від нестерильних інструментів, незручність і болі під час місячних; навіть сечовипускання перетворюється у неприємну тривалу (бл. 10 хв.) процедуру.

Фільм також звинувачували в надмірній наївності і простоті. А чому він має відповідати західним стандартам, ба більше - ментальності? Його родзинка саме в потужному місцевому колориті. Це неймовірно смачний фільм для етнолога: тут Вам і побут, і сімейні взаємини (полігамія) і життя цілої общини. Таке враження, що потрапляєш зовсім у інший світ, майже інопланетний.

Фінал, звичайно, кумедний і наївний у своїй первісній революційності. Чого варті лише останні кадри, де страусиному яйцю на мечеті опонує телевійзійна антена...

Щиро кажучи, після перегляду фільму мені відразу захотілося більше познайомитися із творчою спадщиною режисера фільму -  Усмана Сембена (1923-2007).

Фільм - отримав численні призи, зокрема пальмову гілку на Каннському кінофестивалі 2004.

Суб'єктивне враження: 5 - / 5.

Резюме: розкішний етнологічний художній фільм на соціальну тематику.

Подібні теми:

Квітка пустелі

Біла масаї

Мовчи, печаль, мовчи, Молчи, грусть... молчи, 1918

Тоска, печаль, надежды ушли,

Друга нет, неприветно вокруг;

В ночной тишине я слышу рыданья –

Стон души о разбитой любви…

Молчи, грусть, молчи!              

Не тронь старых ран,

Сказки любви дорогой

Не вернуть никогда, никогда.

Уснуть навек, забыться скорей,

Незаметно уйти от всего,

Жизнь шуткой была жестокой и злою,

                                                          Расставаться мне с нею не жаль.

Це слова романсу, рядки з якого стали назвами для фільму-дилогії "Мовчи, печаль, мовчи" (1918) і "Казка кохання дорогого". Остання частина не збереглася. Творцем і виконавцем однієї з головних ролей (Лоріо) став актор і режисер Петро Чардинін. Розквіт його творчості припадає на епоху німого кіно (Перша світова і громадянська війни), на початку 1930-х йому було заборонено займатися улюбленою справою і в 1934 р. він помер.

Сюжет фільму "Мовчи, печаль, мовчи" надзвичайно простий і типовий для тогочасної салонної мелодрами і розповідає про нещасливе подружнє життя циркового скрипаля-еквілібриста Лоріо та його дружини, співачки, Поли (Віри Холодної). Через свою пристрасть до алкоголю Лоріо під час виконання номеру падає і стає інвалідом. Подружжя змушене перебиватися заробітком вуличних музикантів. Але приваблива Пола привертає увагу компанію із багатих чоловіків. Через бідність, звідси - бажання "красивого життя", -  вона стає утриманкою одного з них.

Фільм мене привабив саме через можливість ознайомитися із тою невеликою кіноспадщиною, що лишилася після Віри Холодної. Доля головної героїні чимось мені нагадала твір класика української літератури, Панаса Мирного, "Повія". Думаю, образ, відтворений Вірою Холодною, був надзвичайно привабливий і романтичний для початку ХХ ст., коли суспільство тільки почало звертатися у мистецтві до подібних "заборонених тем". До того ж люди того часу були  більш сентиментальними і схильними до жалощів, ніж ми, з цинічного ХХІ ст. У мене, наприклад, головна героїня співчуття не викликала: спершу поводить себе дуже легковажно, а потім раптом у неї прокидається почуття гордості. 

Серед цікавинок епохи: у кадрі на кілька секунд, щоб зіграти саму себе,  з'являється  відома модистка мадам Ламанова.

Резюме: фільм буде цікавий виключно для дослідників творчості Віри Холодної і пошановувачів "німого кіно".

Подібні статті:

"Останнє танго" (1918)

Щоденник втраченої, Tagebuch einer Verlorenen (1929)

Фанні Хіл, Fanny Hill (2007)

Щось, The Thing, 2011

Сьогодні я вирішила "труснути сивиною" (мдя... звучить) і подивитися ужастік "Щось" (2011). За часів своєї бентежної юності я дуже полюбляла такі фільми.

Фільм 2011 року є пріквелом до однойменного фільму 1982 року. Сюжет до болю знайомий і передбачуваний: наукова експедиція знаходить в льодовиках Антарктиди інопланетний корабель та страшенно голодну істоту, яка починає всіх пожирати. Впродовж фільму всіх членів експедиції будуть по черзі пожирати, залишиться в кінці щасливиця - головна героїня.

Найкраще в цьому фільмі ті моменти, коли разом з головною героїнею прагнеш відгадати, хто є хто. Нагадує гру "мафія".

До слова, головна героїня  - симпатична і кмітлива, грає її мені ще невідома Мері Елізабет Уінстед.

Мені особисто було скучно, аж зуби скрипіли. Тому моє суб'єктивне враження:  3 + /5. Втім для пошановувачів жанру фільм може бути цікавим, з огляду на те, що при всій передбачуваності сценарію, фільм добротно зроблений. Для інших - це пуста витрата часу.

Вогнестійкий, Fireproof, 2008

Фільм "Вогнестійкий" - це історія героя-пожежника, який намагається врятувати свій шлюб. 

Чи впорається він із цим завданням, якщо, здається, у обох не лишилося навіть почуттів?

Відразу можу сказати, що фільм не варто дивитися тим, хто має дуже стійку алергію на релігію і релігію в кіно. Тому що головна ідея фільму полягає в тому, що не можливо навчитися кохати, якщо не любиш Бога.

Фільм пропагує релігійний погляд на взаємини чоловіка і жінка. Про те, що "кохання - це дієслово", і головне в коханні - це служити в подружжі. Ця ідея, в принципі, спільна для багатьох релігій. Принаймні, фільм демонструє нам протестанську Америку. А цю ж тезу нам говорить ведичне вчення. 

Це цілком відмінний погляд на стосунки за той, який панує в сучасному суспільстві, де під коханням розуміють емоції та сексуальні відчуття. 

Таким чином фільм апелює до традиційних сімейних цінностей та закликає глядача до віри в Бога. Він чимось подібний до "Легко не здаватися" (2009) з Морісом Чеснатом у головній ролі.

Подібні вони і за рівнем виконання: сценарій простий і передбачуваний, акторська гра часом непереконлива, під час перегляду відчуваєш специфічний смак малобюджетності стрічки. Але загальна позитивна добра спрямованість фільму рятує його від провалу. Я була навіть зворушена.

Цікаво, що виконавець головної ролі, Кірк Кемерон, який є віруючим, відмовився цілувати інших жінок під час зйомок. У фінальній сцені, де присутній поцілунок, бере участь його дружина, а не виконавиця головної ролі.

Суб'єктивне враження: 4 + / 5.

Анонім, Anonymous, 2011

Фільм Роланда Еммеріха "Анонім (2011) - це спроба  розбіратися у тому, ким насправді був Вільям Шекспір. Творці фільму звертають нашу увагу не скільки  на літературно-театральне життя, як на політичні інтриги часів Єлизавети І (1533-1603).


Прочитавши досить прохолодні коментарі до фільму, я йшла в кіно без особливих очікувань. І була приємно вражена тим, що отримала.

Не дивно, що фільм провалився в прокаті. Для широкої попкорнової публіки, цей фільм, дійсно, може видатися занудним. 


Головний закид сценаристу і режисеру наступний - в перші хвилин 20 фільму - глядач постійно плутається у численних героях історії. На форумах звучали заклики, що варто було б акторам почепити бейджики :)

Погоджуся, глядачу суттєво полегшило б життя попереднє ознайомлення із історією Англії. 


Для тих, хто хоче прийти підготовленим на фільм, спробую написати короткий лікбез, без очевидних спойлерів, які я сама терпіти не можу в рецензіях.


Отже, чому виникло питання авторства Шекспіра? 

1. Передусім викликає запитання той факт, як поєднати у людині, у творчому словнику якої було від 15 до 25 тис. (у відомого мислителя, філософа й історика Френсіса Бекона - до 10 тис. слів), такі життєві факти:

 - Шекспір походив з неписемної родини, дружина і діти теж були неграмотні:

- не лишив після себе жодного рукопису, окрім кількох корявих автографів;

- в дуже детальному описі спадку не значиться жоден рукопис, або ж якась книга;

- до кар'єри драматурга, Шекспір був помічником м'ясника, сторожем коней, театральним служкою, актором дрібних ролей; згодом, вже після театрального успіху, він буде займатися лихварством і постійно судитиметься через борги сусідів.

2. За свідченням сучасника, драматурга Бена Джонса (власне, з його історії розпочинається фільм), Шекспір знав трішки латини, ще менше грецької. А справжній автор творів блискуче знав французьку, італійську, латину, знався в грецькій мові. Орієнтувався в історії Англії та Античності. Використовував у творах цитати з Монтеня, Ронсара, Аріосто, Бокаччо, Гомера, Плавта, Овідія, Сенеки і Плутарха. Також мав знання в юриспруденції, риториці, музиці, ботаниці, медицині, військовій і морській справі.

3. Зажаючи на відсутність свідчень сучсників, а також відсутність відгуків колег на факт його смерті, можна сказати, що в той час не особливо вірили в авторство Шекспіра. Очевидно, що сучасники володіли іншою інформацією.


Враховуючи вищезазначені аргументи, не дивно, що дослідники мають більше десятка різних версій, ким насправді був автор творів Шекспіра. Творці фільму взяли версію літературознавця Джона Томаса Луні (1870-1944). За його гіпотезою, підпільним генієм був Едвард де Вер, 17-ий граф Оксфордський. Це не спойлер, глядач про це дізнається буквально з останніх секунд трейлеру, і з перших 10 хвилин фільму.


На захист цієї версії маємо наступні аргументи:

- Едвард де Вер отримав блискучу освіту і походив із сім'ї театралів ;

- не раз перемагав у кінних рицарських турнірах, завдяки чому отримав прізвисько "spear shaker";

- є певна подібність між подіями, описаними в п'єсах, і фактами з його реального життя. Зокрема, багато дослідників бачать в опікунові Едварда де Вера праобраз Полонія із трагедії "Гамлет"...

- проживаючи у будинку свого опікуна, Сесіла, мав доступ до бібліотеки в 1700 книг і 249 манускриптів;

- тривалий час перебував в Італії, не раз описаній у творі письменника Шекспіра; Повернувшись до Англії в квітні 1576 р., Оксфорд настільки був просякнутий італійською культурою, що був сатирично висміяний Габріелом Гарві як "італійський граф".

Цікаво, що у фільмі пропущено факт можливої невірності його дружини (яка народила дитину в час відсутності Едварда де Вера), а також те, що на момент його смерті Анна Сесіл аж ніяк не могла бути з ним: вона померла ще 13 років до того). Його другою дружиною стала Елізабет Трентам.


Щодо інших героїв історії:

- похмурий старий в чорному костюмі з білим воротнічком і горбань - це батько й син, Вільям та Роберт Сесіли, що, дійсно, впродовж всього правління королеви Єлизавети відігравали одну з головних ролей у англійській політиці. 
Саме Сесіл-старший взяв на виховання Едварда де Вера, а також іншого героя цієї історії:
- Роберта Деверьо, 2-ого графа Ессексу. (Цей момент опущений у фільмі). Граф Ессекс був воєнноначальником і фаворитом Єлизавети І. Ще один пікантний, пропущений нюанс у стрічці - він був сином Летиції Нолліс, дружини найвідданішого фаворита Єлизавети І - Роберта Дадлі, графа Лестера. Військові поразки Роберта позбавили його прихильності королеви. 
-  Поряд з Едвардом де Вером з самого початку фільму ми бачимо молодого хлопця з довгим золотистим волоссям. Це Генрі Різлі, 3-ій граф Саутгемптон. Імовірно саме йому були присвячені сонети Шекспіра, які були опубілковані у 1609 році з присвятою: "Тому єдиному, кому зобов'язані ці сонети своєю появою, пану W.H., щастя і вічного життя, яку обіцяв йому наш безсмертний поет, бажає той, хто ризикнув випустити їх в світ".


Саме політичне протистояння Сесілів і опального фаворита графа Ессекса складає одну з головних сюжетний ліній у фільмі "Анонім".


Якщо Ви все-таки дочитали до цих слів, я Вам вже вдячна за терплячість. Нарешті можемо поврнутися до самого фільму.

Що знайде глядач в цій історії? Видовищність, атмосферність, неймовірне відчуття співучасті (варто дивитися на великому екрані). Блискуче відтворені зовсім невеликі уривки із п'єс Шекспіра.
Політичні інтриги, внутрішню драму окремої людини.
Цікаво, що попри різноманіття головних героїв, характери персонажів, навіть   зовсім другорядних, надзвичайно яскраві. 


Ложкою догтю був образ Єлизавети І. В її імпульсивність можу повірити, в старечий маразм також, але вона була далеко не дурною. І це можна було б показати на якомусь дрібному моменті в флешбеках в її молодість.


Втім, це не псує загальне враження: вишукано, смачно, рекомендую.


Суб'єктивне враження: 5 + / 5

Хлопчик в дівчинці, It's a Boy Girl Thing, 2006

Подивитися фільм "Хлопчик в дівчинці" (2006) мене підштовхнув перегляд "Загадай на зірку" (1996). Тому цей монолог є продовженням до рецензії на останній з названих фільмів.

Сюжет простий: хлопець і дівчина, що навчаються в останніх класах школи, живуть по сусідству. Вона - зразкова учениця. Він може похвалитися лише успіхами в спорті. І вони просто ненавидять один одного, що під впливом містичних чинників призводить до банального обміну тілами.

Різниця з "Загадай на зірку" в 10 років - очевидна. Тут гумору "нижче пояса" достатньо. Хоча й без перебору. 

У мене склалося враження, що писав сценарій не повний дурень, але під впливом голівудських стандартів побудови сюжету в класичній комедійній мелодрамці, він робить поступки, які мають недолугий вигляд.

Тому фільм справляє дивне враження. З одного боку, 2/3 фільму навдивовиж не позбавлені сенсу та прикрашені адекватними діалогами. Є тут і роздуми на тему призначення людини, про шляхи, які ми обираємо, і які обирають нас. 

З іншого боку, кінець фільму - це перемога всіх кліше. Чого варте рішення головної героїні зробити "рік відпочинку" перед навчанням в університеті  (даруйте за спойлер, але ж тут і так все зрозуміло). Відразу хочеться тоді дуже правдоподібної другої частини історії: ГГ-ня вагітніє, не вступає до університету, і все життя звинувачує у змарнованій молодості чоловіка. ГГ-й, щоб утримувати сім'ю, не вступає до коледжу, а йде працювати до магазину.

Достатньо тут й інших банальностей: сцена випускного балу, чорношкірий друг-ідіот тощо.

Але, в цілому, вийшла дотепна разова комедія.

Суб'єктивне враження: 4 + / 5.

(Хоча в якості й оригінальності вона переважає "Загадай на зірку", але цей дратівливий момент нерівності сценарію псує загальний присмак).

Загадай на зірку, Wish Upon a Star, 1996

Якщо Ви переглядали мої рецензії в розділі "кінокласика", можливо, Ви могли б уявити таку ситуацію: приходжу я додому з роботи і починаю дивитися німе кіно, або щось з європейського. Не знаю, як Вам, а мені важко уявити будь-кого в подібній ситуації. Найкращий варіант для мене після роботи - це подивитися якесь добре кіно, де не потрібно напружувати мізки.

Наприклад, "Загадай на зірку" (1996). Є дві сестри: одна розумна, інша - гламурна. Втім, обидві симпатичні. Зрозуміло, що вони, як кожні порядні сестри, між собою не ладять. І одного чудового ранку прокидаються в тілі один одної.

Це сучасний глядач може сказати "фе, ми це вже бачили". На захист цієї стрічки хотілося б сказати, що більшість фільмів із подібним сюжетом з'являться значно пізніше.

До того ж, весь славетний туалетно-пошляцький американський гумор проявить себе у всій своїй красі також пізніше. Взагалі, я ніби заново відкрила для себе кіно 1990-х. Так, воно наївніше і простіше за сучасне. Кульгає візуальний ряд.  Але воно, в цілому, людяніше, за сучасне, створене вже після того, як світ опинився не тільки в фінансовій, а в системній кризі.

Доречі, саме завдяки цьому зацікавленню 1990-ми я подивилася "Пудру" (1995) - один з найкращих фільмів, які я бачила.

Так, у "Загадай на зірку" Ви не знайдете оригінальності, все передбачувано, все просто, але він ДОБРИЙ. 

Суб'єктивне враження: 5-/5. (Нагадую, що оцінюю я в межах жанру!)

Пудра, Powder, 1995

"Пудра" - це дивний хлопець-альбінос, який після смерті останнього свого родича, змушений соціалізуватися. Його перевозять до інтернату і він йде до звичайної школи. І хоча його нові знайомі визнають, що він, можливо, більш досконала людина, ніж всі інші представники людства, йому  страшенно самотньо.

Чи знайде людина з надздібностями своє місце серед людей?

Фільм "Пудра" - це дивовижна суміш "Прекрасної зеленої" (1996) і "Зеленої милі" (1999). Є тут паралелі й  з "Аватаром" (2009).

Але передусім у мене ця історія викликала асоціації із "Людиною-слоном" (1980). На щастя, це полегшений варіант останнього.

В цілому, за своєю побудовою ця проста історія зачіпає і особисту трагедію інакшості людини (про те, як непросто в цьому світі бути "іншим"),  і порушує глобальні питання: сутності смерті, людської природи. Тут немає поганих героїв: зла людина тоді, коли їй боляче.

Я ще досі під враженням. Це один з найкращих фільмів, які я бачила.

Суб'єктивне враження: 5 +/5.