На фільм "Три хіджаби" я натрапила, коли шукала щось етнографічненьке. Розповідає він про історію трьох мусульманських дівчат, долі яких тісно переплелися. Одну батьки засватали за нелюба, друга - розривається між релігією і симпатією до дівчат, третя зіткнулася із сексуальним насильством у сім'ї.
У короткому описі фільму на кінопошуку пишеться, що дівчата кинули виклик традиціям. На щастя, не все так просто і однозначно. Перше, що необхідно усвідомити глядачу, який готується переглянути цей фільм, це те, що він далекий від етнографічності.
Своєю двомовністю фільм чимось нагадує контекст фільму "Чужа" (2010). Адже дія розгортається у емігрантському середовищі у США, де старше покоління спілкується арабською, а молодше - англійською. Але фільм не дає нам відчуття глибокого занурення у мусульманський світ. Адже подібні три історії молодих дівчат могли трапитися будь-де. А конфлікт у кожної з них має скоріше особистісний характер, а не етнокультурний.
З психологічної точки зору блискуче показано, наскільки самотня насправді кожна людина. Наскільки мало ми знаємо один про одного. Навіть будучи в дружніх стосунках.
Приємно вразило те, що мусульманство не зображено у аж таких похмурих тонах, які полюбляє останнім часом Західний світ. Прикметно, що в кінці кожна з дівчат знаходить себе, не виходячи за межі сім'ї, традиції, релігії. (Вибачте, за невеликий спойлер :))
Щодо художньої якості, то фільм досить простенький. Часом навіть мені, як Станіславському, хотілося крикнути "Не вірю!" Аж надто схематично-театральним здавалося те, що відбувалося на екрані.
Але це не зіпсувало загального позитивного враження від фільму. Попри те, що у ньому піднімалися тяжкі питання, відчуття лишилися світлі.
Суб'єктивне враження: 4/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар