Мабуть. у кожного письменника є така книжка, яку дуже важливо написати, але краще не видавати. Наприклад, у Любка Дереша це "Голова Якова".
Такі проміжні твори - це такий собі вододіл творчості, момент трансформації письменники і переходу його на новий етап.
Макс Кідрук увійшов в українську літературу як автор тревелогів, але останні два роки перейшов на технотриллери. І ось цією книгою-межею я можу назвати його "Любов і піраньї"...
Адже саме після неї наступним романом письменника став технотриллер "Бот")
Головне слово цього тревелогу "нудно", а краща назва могла б звучати так: "Чого не зробить письменник, щоб чимось урізноманітнити свою оповідь" - Навіть скупається у воді, яка кишить піраньями. Вірю, Макс Кідрук пережив у той момент одні з найхвилюючих хвилин у своєму житті, але, на жаль, сам текст книги від цього не став цікавішим.
Назва тревелогу говорить сама за себе "Любов і піраньї" - власне, це і є найцікавіше із того, що запропонує письменник своєму читачеві.
Ще один суттєвий мінус, притаманний, у принципі, більшості текстам Кідрука, - це надмірна деталізація. Інколи багато тексту не означає добрий текст. Я не поділяю тієї думки, що ми живемо у час, коли грубі книги втратили своє право на життя, але бувають випадки, коли великий об'єм себе не виправдовує.
Тому якщо вам вже так хочеться прочитати щось захоплююче про Амазонку, читайте ліпше Еда Стаффорда "Уздовж Амазонкою".
Якщо ви все-таки наполягаєте на чомусь українському, то ліпше обрати для читання того ж Кідрука, але "На Зеландію!" Це вже не класичний тревелог, але дотепно, весело й цікаво.
Суб'єктивне враження: 3/5
Немає коментарів:
Дописати коментар