Три хіджаба, Three Veils, 2011

На фільм "Три хіджаби" я натрапила, коли шукала щось етнографічненьке. Розповідає він про історію трьох мусульманських дівчат, долі яких тісно переплелися. Одну батьки засватали за нелюба, друга - розривається між релігією і симпатією до дівчат, третя зіткнулася із сексуальним насильством у сім'ї.

У короткому описі фільму на кінопошуку пишеться, що дівчата кинули виклик традиціям. На щастя, не все так просто і однозначно. Перше, що необхідно усвідомити глядачу, який готується переглянути цей фільм, це те, що він далекий від етнографічності. 

Своєю двомовністю фільм чимось нагадує контекст фільму "Чужа" (2010). Адже дія розгортається у емігрантському середовищі у США, де старше покоління спілкується арабською, а молодше - англійською. Але фільм не дає нам відчуття глибокого занурення у мусульманський світ. Адже подібні три історії молодих дівчат могли трапитися будь-де. А конфлікт у кожної з них має скоріше особистісний характер, а не етнокультурний.

З психологічної точки зору блискуче показано, наскільки самотня насправді кожна людина. Наскільки мало ми знаємо один про одного. Навіть будучи в дружніх стосунках.

Приємно вразило те, що мусульманство не зображено у аж таких похмурих тонах, які полюбляє останнім часом Західний світ. Прикметно, що в кінці кожна з дівчат знаходить себе, не виходячи за межі сім'ї, традиції, релігії. (Вибачте, за невеликий спойлер :))

Щодо художньої якості, то фільм досить простенький. Часом навіть мені, як Станіславському, хотілося крикнути "Не вірю!" Аж надто схематично-театральним здавалося те, що відбувалося на екрані. 

Але це не зіпсувало загального позитивного враження від фільму. Попри те, що у ньому піднімалися тяжкі питання, відчуття лишилися світлі. 

Суб'єктивне враження: 4/5.

Людина, яка змінила все, Moneyball, 2003

У 2002 році команда з бейсболу Окленд Атлетікс, будучи бідним аутсайдером, виграла 20 ігор підряд, побивши рекорд Американської Ліги. Їїі перемоги були зумовлені тим, що генеральний менеджер команди, Біллі Бін, вирішив застосувати до підбору гравців новий метод, основою якого були точні математичні розрахунки. 

Ця історія вразила Майкла М. Льюіса, який у 2003 році видав книгу на цю тему. Саме вона стала матеріалом до екранізації  під назвою "Moneyball" (у нашому прокаті "Людина, яка змінила все" ) з Бредом Пітом у головній ролі.

Як на мій погляд, це хороша спортивна драма, що показує нам багато психологічних моментів.

Один із найголовніших  був підмічений мною ще під час прочитання спогадів відомого авантюриста Річарда Бренсона "Втрачаючи невинність". Лідер - це той, хто знаходить правильних людей. Він не обов'язково є сам генієм з певного фаху. Але він створює команду, яка здобуває успіх. Функція лідера в тому, щоб приймати рішення, часом незрозумілі для оточення і непопулярні, а також нести відповідальність. За все.

Тому що парадокс в тому, що часто блискучі фахівці є нерішучі у практичному житті. Їм не вистачає волі, щоб зреалізувати свої плани у життя. Так, і в цій історії, сама ідея математичного підходу до бейсболу належала зовсім іншій людині, образ якої так блискуче втілив на екрані Джон Хіл. 

Цікаво, що узагальненням до цієї складної математичної моделі може слугувати наступний девіз - "Головне результат". Дійсно, часто люди, які йдуть до цілі, вибирають надто обхідні шляхи.

Окрім математики, я все-таки побачила і дещо, на думку прагматиків, ірраціональне в цій історії. Успіху можна досягти тільки тоді, коли попри все віриш у свою мету. І, дійсно, крізь безперервні невдачі Біллі Бін проносить віру в новий метод, в те, що він робить. Навіть тоді, коли і оточення, і об'єктивні, здавалося б речі говорили про зворотнє. І рух вперед припиняється, коли наш герой втрачає орієнтири, він ніби губиться у власній системі цінностей.

І це дуже цікаво: фільм-історія успіху не приносить почуття піднесення глядачу, тому що ставить запитання: "А що далі?" і "Яка цінність цього всього, що я досягнув?"

Головна ідея, яку офіційно висували творці фільму - це протистояння Системі. Не тільки в спорті, а й в глобальному розумінні цього слова. Якщо не можеш виграти по чужих, загальноприйнятих правилах,  - грай по своїх.

Приємним бонусом для мене стали епізоди, де герой Бреда Піта спілкується по роботі. Чітко, логічно, по суті. "Ти хотів би бути вбитим одним пострілом в голову, чи обрав би п'ять в груди, щоб повільно стікати кров'ю?" - говорить він про те, як потрібно звільняти з роботи. 

Як часто, люди і в роботі, і в побутовому житті обирають довго піджарювати колег і близьких на повільному вогні, замість того, щоб чесно й відкрито з'ясувати стосунки! А все для того, щоб зберегти позитивний образ себе в своїх очах, і очах інших. Це одна з найбільших ілюзій цього світу.

Суттєвим мінусом для багатьох українських глядачів стане те, що бейсбол не настільки популярний  у нас, як Штатах. Я спробувала з'ясувати основні правила, але на цей раз мій жіночий розум потерпів поразку. А розуміти, що відбувається, бажано. Особливо у другій частині фільму.

В той же час, частина глядацької аудиторії, яка здатна поцінувати бейсбольні моменти, може занудьгувати через неквапливу манеру розповіді фільму, яка так довподоби критикам. :)

Суб'єктивне враження: 4 +/5

Хочу, як ти, The Change-Up, 2011

Мітч і Дейв - друзі з дитинства. Хоча вони дуже різні: Дейв - успішний юрист, Мітч - холостяк, який курить травичку і підробляє у порнофільмах. Звичайно, кожному з них хочеться того, чого нема, і що є у його друга.

Одного вечора вони у не зовсім тверезому вигляді подзюрили у чарівний фонтанчик, який поміняв їх тілами. Головні герої фільму "Хочу, як ти" проходять ряд комічних ситуацій, які притаманні фільмам подібної тематики про обмін тілами.

Як на мій жіночий погляд, фільм не вартий того часу, що я витратила на нього. Тому й у своїй рецензії буду лаконічна, як ніколи. 

Якщо Ви любите багато лайна, нецензурної лексики, згадок про статеві органи, незручні ситуації, які чомусь вважаються дуже смішними в Голівуді, і від яких мені хочеться сховатися під ковдру - це фільм саме для Вас!

P.S. Олівія Уайлд, схоже, не може прийти до тями після того, як до неї постукала слава після зйомок у  "Докторі Хаусі": бере ролі, особливо не перебираючи. Згадаємо, лишень, далекі від високої якості "Ковбої проти прибульців" (2011) та "Вчасно" (2011), а тепер ще й цей "шедевр". 

Ковбої проти прибульців, Cowboys & Aliens, 2011

Чому інопланетяни обов'язково мають атакувати Землю в найближчому майбутньому, адже вони спокійнісінько могли це спробувати зробити ще в нашому минулому?! Наприклад, в часи Дикого Заходу і ковбоїв. Цей випадок не ввійшов в аннали історії, бо людство було порятоване прекрасним і суворим водночас ковбоєм, типу Деніеля Крейга. 

Так вирішили творці фільму "Ковбої проти прибульців", покурили трішки трави і пішли писати сценарій. Кажуть, трава атрофує нервові клітини, хм... мабуть, це правда, бо фільм вийшов творчою компіляцією різних кусочків, насмиканих з різного кіно.

Втім, можливо, дійсно необхідна була неабияка творчість, щоб у фільмі не було жодної оригінальної ідеї, або ж придумати куди витратити бюджет.

Навіть за моєї всеядності і любові до інопланетної тематики, мені було скучно і місцями хотілося добряче прокрутити вперед. Взагалі, і герої, і ідея десь так на рівні бойовиків 90-х.

Якщо Ви не боїтеся штамповки, - вперед! Можливо, Ви навіть отримаєте задоволення.

Хочу зауважити, що, можливо, чоловічий погляд на це кіно буде прихильнішим.

Я хочу тебе, Ho voglia di te, 2007

Фільм "Я хочу тебе" - це продовження історії, з якою ми вже познайомилися у "Три метри над рівнем неба". Це італійська версія, іспанську очікуємо у 2012 році.

Події відбуваються через два роки, коли Степ повертається до Італії з США. Це вже доросла людина, а не бунтівний підліток.  Але Степу ще болять спогади про його перше кохання - Баббі. Випадково він знайомиться із загадковою Джин.

Кого ж йому обрати?

Чомусь цю частину, як і попередню, я оцінюю більше з точки зору розбору психологічних ситуацій, а не щодо її художньої якості.

Можливо, тому, що це насправді звичайне, неоригінальне кіно :) Банальна історія, тисячі подібних трапляються в житті наших знайомих і друзів.

Про що ж фільм?

Про минуле в нашому житті, яке тримає нас, не дає рухатися далі. Здається, Степ надійно грюкнув дверима, поїхавши у США, але.... Втекти від чогось - ще не означає попрощатися назавжди.

...Проходять роки, а ти не можеш забути якусь людину. І випадкова зустріч воскресає забуті почуття, переповнюючи невимовною ніжністю і любов'ю... А тобі здавалося, що серце більше так ніколи не зможе.

І ти стаєш перед вибором, намагаєшся з'ясувати: що це - міраж, ілюзія, чи ще один шанс повернутися до покинутого раю?

Ось і Степ з'ясовує свої стосунки з минулим. Важливо, що йому потрібно розібратися не лише із почуттями до Баббі, а й зі спогадами про найкращого друга, ще раз скуштувати адреналіну мотогонок.

Я тут психоаналітик, а не кінокритик, тому оцінку ставити важко.

Закликаю дивитися цей фільм шанувальників "Три метри над рівнем неба", а також тим, кому близькі психологічні проблеми, викладені вище.

Спокусник, Kokowääh, 2010

Не надто успішний сценарист Генрі колись розійшовся зі своєю коханою Катаріною, тому що не хотів дітей. Вона, звісно, хотіла. Доля зводить їх разом і, здається, дає їм ще один шанс.

Але й без того хаотичне життя Генрі перевертається з ніг на голову, коли він дізнається, що у нього є восмилітня дочка.

І як прореагує на цю новину Катаріна?

Ось коротенька зав'язка фільму "Спокусник".

Легка історія на складну тему. Тут порушується питання  радощів і прикрощів батьківства, а також наявності кількох батьків. Але порушується - і завмирає... Що, втім, не псує загального позитивного враження.

Хоча стрічка позбавлена глибокої психології і чогось такого аж такого, але є хорошим зразком легкої комедії для покращення настрою. Якщо Ви втомилися від пошлого туалетного голівудського гумору останніх років, але бажаєте покращити собі настрій - ласкаво просимо!

Суб'єктивне враження: 4+/5 (звісно, що в межах свого жанру).

Резюме: коли мозок хоче відпочити, а душа прагне позитиву.

Три метри над рівнем неба, Tres metros sobre el cielo/Tre metri sopra il cielo, 2010/2004

У 2004 році літературною сенсацією став перший роман італійського письменника, сценариста і режисера Федеріко Мочіа - "Три метри над небом". В тому ж році його було екранізовано у Італії, а в 2010 - у Іспанії.

Історія досить простенька. Є зразково-показова дівчинка Бабі. Є поганий хлопчик Степ (в іспанському варіанті Ачє). І доля зводить їх разом...

За нібито романтичною історією кохання можемо побачити хороший матеріал для розповідей на диванчику у психоаналітика.

Бабі стомилася жити по правилах, в ній зріє запізнілий дух підліткового бунтарства. До того ж у її житті не так багато чогось екстраординарного і небуденного. 

А тут з'являється він -  яскравий зразок альфа-самця, у якого багато проблем із контролем власного життя і емоцій, але достатньо, якщо не понад міру, "чоловічої" енергетики.

Власне, кохання, чи якихось інших наявних глибоких почуттів, я тут не помітила. У них немає достатньо часу навіть познайомитися до того моменту, коли гормони починають брати своє. Закоханість, пристрасть, так. 

Звичайно, що батьки "в шоці". І добре, що письменник (можливо, й поза власною волею) показує нам правдиве розгортання подій. Степ поступово руйнує життя дівчини. Він несе хаос, і його поведінка далека до ведичної концепції чоловічої відповідальності. Неміцність почуттів Бабі демонструє те, що вона кидає його в той момент, коли  хлопець найбільше потребує підтримки...

І все оце нам подають під соусом історії великого кохання...

Тепер перейдемо до порівняльного аналізу двох екранізацій.

1. Іспанська версія більш насичена фарбами і приваблива візуально.  Низький уклін за це оператору Даніелю Араніо за чудову картинку! Сцени біля моря, а також силових змагань - навіть дуже гарненькі. 

Здається, навіть, що саме оператор вижимає максимум із гри акторів, тому що...

2. Гра головних героїв у виконанні іспанців мене абсолютно не вразила. Не розумію, чим так захопив дівчаток славнозвісний Маріо Касас, який мене розчарував ще в серіалі "Корабель". Як на мене, то Маріо перегравав, демонструючи надмірні емоції. Таким чином його герой перетворився у якогось неврівноваженого психопата. В той час, як у іспанців - образ головного героя більш правдоподібний - це просто "неблагополучний хлопчик". 
Партнерка Маріо Касаса, Марія Вальверде, була мені відверто антипатична і дерев'яна, до того ж віддалено нагадувала Неллі Уварову з "Не родись красивой"... Натомість італійська актриса дуже переконливо грає дівчину, яка переживає своє перше кохання. Вона і трішки наївна, і трішки романтична, прагне бути дорослою, але лишається ще безпосередньою дитиною. Цікаво, що її останній погляд (сцена в машині під дощем) - це погляд дівчини, що вже стала жінкою.


3. На мою думку, суто з точки зору режисури і сценарію, іспанці суттєво програють. Адже вони мали змогу переглянути роботу своїх колег і зробити якісь суттєві висновки, "роботу над помилками". А кіно вийшло надто схожим саме з точки зору епозодів. (А ми знаємо, що екранізації можуть бути і дуже відмінними, і йти за текстом оригіналу водночас). Іспанці ж, схоже, просто додали голівудської манери зйомок. 
Щиро кажучи, це навпаки погіршило загальне враження від фільму, оскільки історія вийшла нерівною. Італійський варіант, можливо, не такий візуально яскравий, але людяніший, правдопобідніший і "рівніший".


Суб'єктивне враження:
італійцям 4 - /5
іспанцям 3 +/5.


Резюме: дивитися підліткам та тим, хто ще вірить у романтику першого юнацького кохання. (Щодо мене, то здається я вже старію :((( )

Під гілками глоду, Shan zha shu zhi lian, 2010

Одна з найкращих історій кохання, яку я бачила на екрані... Якщо ми говоримо про зворушливі історії людських почуттів, то для мене "Ромео і Джульєтта" - лише історія підліткової пристрасті. В ній бажання бути разом заглушує все інше. Їхнє почуття спалахує, мов свічка, і вони швидко згорають разом з ним. Герої фільму "Під гілками глоду" кохають по-справжньому, чисто і невинно. Вони здатні багато чим пожертвувати заради один одного. Але не для того, щоб провести ніч разом, а для того, щоб служити коханому. Також їхні почуття розвиваються повільно, неспішно, витримуючи випробування розлуками, відстанню і непорозуміннями.

У фільмі показано Китай початку 1970-х рр., часів "культурної революції". Старшокласницю Цзин відправляють на "перевиховання" у село. Там вона знайомиться із геологом Сунем. Їхньому бажанню бути разом протистоять обставини: батько Цзин - політичний ув'язнений, сім'я бідує. Її матір сподівається, що дівчині дозволять працювати вчителькою. Для цього їй необхідна зразкова поведінка...

Щоб не порушити репутацію дівчини, Сунь обіцяє, що не буде бачитися з коханою, і чекатиме її все життя.

Це фільм режисера Чжан Імоу, творця знаменитого "Героя" (якого я, щиро кажучи, не осилила). Для мене він передусім автор дивовижної за своєю атмосферністю стрічки "Підніми червоний ліхтар".

Думаю, не випадково, на головні ролі запрошено талановитих, але початківців у кіно. Для обох - це перший фільм. Адже головна ознака закоханих - чистота.

Дивно: так легко писати рецензії на фільми, які не сподобалися, і так важко писати про кіно, яке зворушило до сліз... Тому буду лаконічною, і просто раджу переглянути цю стрічку.

Суб'єктивне враження: 5 +/5

Якщо Вам сподобається цей фільм, то раджу переглянути:

Не хочу забувати, Nae meorisokui jiwoogae, 2004

Вчасно, In Time, 2011

В найближчому майбутньому люди перестали старіти: генетично в них закладено залишатися вічно молодими, 25-ти літніми. Але наступні роки коштують дорого. Гроші зникли, тепер все вимірюється у часі життя.

Головний герой - Уіл, живе в гетто, де люди часто мають на рахунку день-два життя. Щасливий випадок приносить йому неабиякий подарунок - понад сто років. Його життя круто змінюється. Разом із дочкою багатого татуся він намагається змінити систему.

Що очікувалося? Якісна фантастика із свіжою ідеєю.

Що отримав глядач? Фантастичне гангстерське кіно на тему Бонні і Клайда із робінгудівськими замашками.

Пошановувачі фантастики можуть бути вкрай розчаровані: Ідея розвинута слабо, якщо не бездарно. Абсолютно немає оригінальної візуальної картинки нашого спільного з Вами щасливого майбутнього. Ви скажете, що для справжнього інтелектуала така претензія попахує міщанством. Якби ж то тут сюжет виправдовував бідні спецефекти. Була б тільки потішена....

Але головна дратуюча деталь цього фільму - це абсолютно бездарна концепція. Головні герої, керуючись чи то анархічними, чи то комуністичними гаслами, тяжко переживають почуття класової заздрості соціальної несправедливості. Вихід вони знаходять у безсмертній класиці світової літературі в особі свого кумира Шарікова - "Отобрать и поделить!" Грінпіс при цьому плаче слізьми розмірами з страусине яйце - тому що, кожній людині при здоровому глузді зрозуміло, що Земля просто не витримає безсмертне і плодюче людство. Регулююча система в будь-якому разі необхідна.

Жорстока система, зображена у фільмі, просто не витримує критики: роботодавцям кровожерним капіталістам  не вигідно, щоб робочий люд вимирав так безглуздо, як це нам хотіли показати творці цього "кіношедевру".

Втім, якщо вираховувати всі логічні несумісності у фільмі вийде дисертація із претензією на докторську.

Суб'єктивне враження: дратувалася страшенно 3 +/5.

Резюме: не очікуйте чогось надзвичайного, відключіть логіку, і, можливо, у Вас вийде отримати задоволення.