неділю, 29 листопада 2015 р.

Марсіянин, Енді Вейр

Марсіянин, Енді Вейр
На щастя, натрапила в мережі, здається, на любительський, але непоганий український переклад цієї книжки. 
Я навіть не знаю, хто ще може бути не в курсі, навіть з тих, хто ще не читав книги, не дивився фільму, що це історія про астронавта, якого через нещасливий випадок забули на Марсі.

Марк Уотні, головний герой, невтомно у режимі "non-stop" бореться за своє життя: їжу, кисень, повернення додому. А на Землі розгортається справжня загальнопланетарна кампанія, щоб йому в цьому допомогти.
Книга написана науковцем, і я 50 % всього просто не розуміла. Ну, як не розуміла... вловлювала головний сенс описаних процесів. Бо я в хімії і фізиці повний нуль. Але незнання медицини не позбавляє задоволення від "Доктора Хауса". І цей принцип працює і тут.
Книга класнюча. Написана переконливо, що не хочеться розбирати на сюжет, атмосферу й персонажів. Якщо це не розбираєш на шматочки, а просто віриш у історію, - це означає, що написано добре.
Окрім того, мене надихають ті ідеї, які несе книжка: оптимізм, цінність окремої людини, здатність не опускати руки, боротися до кінця. Окрім того, звернення уваги на важливість науково-технічного прогресу.
Як не згадати, вчора прослуханий виступ Сергія Дацюка про те, що на планеті лишилася одна країна, яка активно продукує цінності майбутнього. Це США. А Європа немає майбутнього, бо вона зайшла в постмодерністський тупик.

На жаль, якось так і є. Чому я, власне, не люблю європейського сучасного кіно, - бо воно занурює у лайно, і не дає хоча б надії на те, що з нього можна виборсатися.
Повертаючись, до книжки Енді Вейра: я думаю, що за нею необхідно викладати фізику і хімію в школі. 
Смайлик «smile»
 Ось уявляю такий міждисциплінарний урок: заходить вчитель і говорить: "Сьогодні ми розберемо наступну проблему, з якою зіткнувся Марк Уотні на Марсі... Які були б пропозиції у вас? Наскільки правдоподібним є рішення проблеми, запропоноване у книзі?"

середу, 4 листопада 2015 р.

Люсі Мод Монтгомері, Джейн з Пагорба Ліхтарів

Із цією книжкою у мене закінчується книжкова ера "Монтгомері". Ще лишилося дещо із непрочитаного, але то, мабуть, буде вже наступного разу.
Отже, сюжет наступний: одинадцятилітня Джейн-Вікторія живе з мамою під строгим диктатом бабусі в розкішному будинку в Торонто. Одного разу дівчинка дізнається, що її тато не помер: виявляється її батьки просто проживають нарізно і, можливо, незабаром візьмуть розлучення у США. 
Життя Джейн-Вікторії кардинально змінюється тоді, коли тато запрошує її до себе на Острів Принца Едварда провести літо.

Мабуть, досить таки прогресивна книжка про розлучення батьків, як на той час (1937 рік), де розпад сім'ї показано очима дитини. Але з цієї точки зору, думаю, для наших сучасників ця історія буде не така вже й корисна, адже підтримує ідилічне уявлення дітей про можливість возз'єднання батьків.
Також, прочитавши, серії про Енн, Емілі й "Блакитний замок", можу вже говорити про певну тематичну одноманітність творчості Люсі Мод Монтгомері. Знову маємо дівчинку одинадцяти років, знову мальовничі краєвиди Острова Принца Едварда, знову образи суворих дорослих, під диктатом яких живе дитина (у цьому випадку бабуся Кеннеді), і знову образ слабкого творчого чоловіка (тут батько Джейн, але згадаймо Метью з "Енн з Зелених дахів", кузена Джиммі з "Емілі з Місячного серпа"). Одним словом, все життя Люсі Мод Монтгомері розповідала про якусь свою інтимну історію, переспівуючи її, переповідаючи на різний лад.
Утім, я змогла виокремити для себе найвиразнішу й найцікавішу ідею цієї книжки - особистість розквітає тоді, коли перебуває у "своєму" середовищі, робить те, що їй подобається. Що врешті й трапилося із незграбною зацькованою Джейн.

вівторок, 3 листопада 2015 р.

Джон Грін, Провина зірок

Скільки вже такого надивилися-начиталися. Найближче за змістом, здається, стоїть роман Ремарка "Позичене життя". Там теж йшла мова про змагання, хто кого переживе. Тільки тут мова йде про сучасних американських підлітків.
Спершу книжка видалася надміру претензійною. Головні герої ведуть аж надто вишукані філософсько-філологічні бесіди, що, в принципі, цілком може пояснюватися підлітковим віком, коли сам Бог велів із мухи робити слона, себто філософію.
Але читається книжка легко, навіть попри не досконалий український переклад і редактуру. Одним словом, я втягнулася, і навіть під кінець зворушилася, ковтаючи скупі мізантропічні сльози у обідню перерву.
Насправді книжка пречудова, надто для підлітків. Написана "так як треба", зокрема тут:
- показано проблему життя і смерті через трагізм і драматизм, а підлітки таку чорнуху люблять, я сама в такі історії років ... тому бавилася;
- головні герої читають! більше того, навколо читання і улюбленої книжки закручено велику частину сюжету;
- підлітки мають проблеми з батьками, але з успіхом їх вирішують, і врешті всі один одного люблять, хоча й не завжди розуміють. А питання батьків і дітей для такого віку - це одна з найважливіших тем;
- головні герої страшенно допитливі й інтелектуальні - прекрасний зразок для наслідування;
- і звісно тут є історія про перший секс (!)

А ще я так страшенно заздрила головним героям через їхні щирі глибокі почуття, що мусила собі нагадувати, що рак не йде у комплекті з коханням.