Тарас Антипович, Хронос

Давно вже хотіла прочитати книгу Тараса Антиповича "Хронос", і ось нарешті до неї добралася.

Перші думки, які з'явилися під час прочитання книги - як дивовижно вона поєднала у собі українські реалії і світовий контекст. Безперечно, книга може бути цікава і закордоном. Адже тема антиутопії, фантастики, і певного варіанту апокаліпсису абсолютно у тренді сучасних світових літературних  тенденцій.

Одним словом, я читала і дивувалася - невже це написано у нас? Без потоку свідомості, з сюжетом і актуальною темою.

Друге, що впадає відразу в очі - це дуже хороша мова. Від багатства лексики, мовної вправності автора я отримувала величезну насолоду. 

Зараз читаю "метра" - Оксану Забужко. Нарешті спромоглася її читати (після літературних експериментів письменників 1920-х - 1930-х мозок став сприйнятливішим до усіляких вивертів збоченців-літераторів). Так от мова Антиповича здається мені кращою, ціліснішою, органічнішою.

Далі, звичайно, сюжет. Цілком виправдано, його порівнюють із відомим фільмом "In Time" (2011). Їх об'єднує спільна ідея - зображення технологій, які дають можливість забирати і додавати час людського життя.

Але на відміну від фільму, де ідея не отримала розвитку і лишилася статичною, книга дає розлогу характеристику суспільства під впливом хронотехнологій.

Щодо можливих недоліків. Письменник чітко виявляє свою політичну і релігійну заангажованість. Добро і зло у його книзі архетипічно контрастні. А в зображеннях антиутопічного суспільства виразно проступають риси сучасного українського.

Для якогось читача - це плюс. Для мене - мінус. 

На мій погляд, світ неоднозначний, багатогранний, тому література має розкривати проблему з кількох сторін, а автор не має права бути ментором.

Також структура "роману". Книга складається із новел, які поєднуються єдиним сюжетом. З одного боку, це дозволяє показати вплив згаданої технології на різноманітні верстви суспільства. З іншого, - позбавляє читача приємної можливості прив'язатися до якогось певного героя, полюбити його, а отже книгу. Тобто сприйняти текст не тільки розумово, а й емоційно.

Не раджу читати книгу войовничим атеїстам та активним борцям за права сексменшин. Друга половина книги, надто кінцівка, буде викликати у вас відчуття роздратування, як мінімум.

Решті читачам безумовно рекомендую до прочитання. На мій погляд, це одна з найяскравіших книг в укрсучліті.

Суб'єктивне враження: 4+/5.

Не(жданий) принц, Un prince (presque) charmant, 2013

Увага! Нижче ідуть суцільні спойлери.

Я такого, як правило, не практикую, але тут і так все очевидно. (Див. трейлер)

Жив-був дуже-дуже поганий чоловік у самому розквіті сил і років. Він курив, напивався разом з російськими партнерами-мафіозі, не дбав про виховання дочки, принижував секретарку, спав з ким попало, його не турбувало питання екології і глобального потепління і, взагалі,  він порушував правила дорожнього руху.

Ага, ще був закостенілим расистом.

Жила-була прекрасна білявка-француженка, творча особистість і борець за добре, прекрасне і вічне.

Одного чудесного романтичного дня, під час ще романтичнішої зливи, ці двоє зустрічаються. Вона довго не підпускає його в своє ліжко (цілу добу!), врешті у них трапляється секс у машині, а на ранок вона дізнається, що він ні фіга не прекрасний прекрасний принц.

Вона, обурюється, але він стає пацифістом, екологічно свідомим, кидає курити, любить дочку і представників інших національностей. Взагалі стає добрим, пухнастим, білим... із харизматичною чорною трьохденною щетиною.

Світ порятований від ще одного жорстокого капіталіста, французи п'ють вино, тато і мама щасливі перевісити дочку з своєї на чужу шию, хепі енд.

Підсумок: суміш класичного представика жанру мелодрами і не зовсім вдалої реклами автомобіля Рено.