Давно вже хотіла прочитати книгу Тараса Антиповича "Хронос", і ось нарешті до неї добралася.
Перші думки, які з'явилися під час прочитання книги - як дивовижно вона поєднала у собі українські реалії і світовий контекст. Безперечно, книга може бути цікава і закордоном. Адже тема антиутопії, фантастики, і певного варіанту апокаліпсису абсолютно у тренді сучасних світових літературних тенденцій.
Одним словом, я читала і дивувалася - невже це написано у нас? Без потоку свідомості, з сюжетом і актуальною темою.
Друге, що впадає відразу в очі - це дуже хороша мова. Від багатства лексики, мовної вправності автора я отримувала величезну насолоду.
Зараз читаю "метра" - Оксану Забужко. Нарешті спромоглася її читати (після літературних експериментів письменників 1920-х - 1930-х мозок став сприйнятливішим до усіляких вивертів збоченців-літераторів). Так от мова Антиповича здається мені кращою, ціліснішою, органічнішою.
Далі, звичайно, сюжет. Цілком виправдано, його порівнюють із відомим фільмом "In Time" (2011). Їх об'єднує спільна ідея - зображення технологій, які дають можливість забирати і додавати час людського життя.
Але на відміну від фільму, де ідея не отримала розвитку і лишилася статичною, книга дає розлогу характеристику суспільства під впливом хронотехнологій.
Щодо можливих недоліків. Письменник чітко виявляє свою політичну і релігійну заангажованість. Добро і зло у його книзі архетипічно контрастні. А в зображеннях антиутопічного суспільства виразно проступають риси сучасного українського.
Для якогось читача - це плюс. Для мене - мінус.
На мій погляд, світ неоднозначний, багатогранний, тому література має розкривати проблему з кількох сторін, а автор не має права бути ментором.
Також структура "роману". Книга складається із новел, які поєднуються єдиним сюжетом. З одного боку, це дозволяє показати вплив згаданої технології на різноманітні верстви суспільства. З іншого, - позбавляє читача приємної можливості прив'язатися до якогось певного героя, полюбити його, а отже книгу. Тобто сприйняти текст не тільки розумово, а й емоційно.
Не раджу читати книгу войовничим атеїстам та активним борцям за права сексменшин. Друга половина книги, надто кінцівка, буде викликати у вас відчуття роздратування, як мінімум.
Решті читачам безумовно рекомендую до прочитання. На мій погляд, це одна з найяскравіших книг в укрсучліті.
Суб'єктивне враження: 4+/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар