Так вже трапилося, що і моя робота, і мої основні хоббі так чи інакше пов'язані із інтелектуальним навантаженням. І сьогодні мій мозок сказав мені майже прямим текстом: " ти шо, вабщє?!" Це відбулося тоді, коли я після трудового дня (написання наукової статті) захотіла впихнути в себе ще додатково абстрактні дуже розумні і дуже теоретично-наукові речі, та ще й "языком".
В цей час я зрозуміла дві речі: пора мозку дати подрімати, а також: все-таки сприйняття нерідною мовою (хай то буде "велікій могучій" і схвалений на державному рівні... ех ... мдя.. не будемо про це) суттєво відрізняється за якістю.
Що ж робити у тому стані, коли твоя сіра речовина стає пряміша за німецький автобан? Наприклад, подивитися фільм "Ти не можеш поцілувати наречену" (2012). Сюжет досить стандартний для мелодраматичних історій: під тиском обставин двоє спершу одружуються, а потім ще й закохуються. (Класика майже всіх жіночих порнографічних романів у м'яких обкладинках). Цього разу це скромний американський фотограф і дочка хорватського бандита Маша.
Далі теж усе іде за планом:
- актори не генії;
- другорядні актори аж до огиди гіперболізовані;
- сюжет навдивовиж передбачуваний і часом конкретно провисає;
- спроби пожартувати мають жалюгідний вигляд.
Десь між рядками можна розгледіти вічні цінності і глибоку проблематику: так вже буває, що люди, одружуючись, рідко усвідомлюють, що вони пов'язують своє життя не тільки з цією винятково симпатичною персоною, а й з купкою інколи не зовсім приємних родичів.
Також варто сказати, що цей фільм продовжує традицію, започатковану "Щоденником Бриджит Джонс" (2001) - робити героєм історії пересічного американця, безпорадного невдаху навіть у побутових ситуаціях. Хоча саме в цьому фільмі головний персонаж більш-менш правдоподібний і навіть зазнає певної еволюції.
Втім, я отримала свою порцію задоволення і готова до нових інтелектуальних подвигів. :)
Суб'єктивне враження: 3+/5.
Резюме: якщо Ваші запити трохи вищі за цей "кіношедевр", подивіться краще "Підставна наречена" (2011).
