Король говорить, The King's Speech, 2010

Нарешті в мене дійшли руки до фільму, що має стільки нагород! 

Оскар 2011 р., Золотий глобус, Британська академія 2011р.:

- Найкраща чоловіча роль - Колін Ферт

Оскар 2011 р.

- Найкращий режисер - Том Хупер.

Британська академія 2011

- Найкраща чоловіча роль другого плану - Джефрі Раш

- Найкраща жіноча роль другого плану - Хелена Бонем Картер.

Історія, про яку йдеться у фільмі, мабуть, знайома кожному британцеві. Щодо мене, то на мій сором, хоча я і історик, але хитросплетіння і таємниці династій ніколи не були моєю сильною стороною. Я і рідних князів Київської Русі подолати не можу. :( Тому довелося дивитися фільм. перечитуючи статті з Вікіпедії.

Фільм "Король говорить" розповідає нам про Георга VI (1985-1952 рр.), короля Англії (даруйте за спрощення титулу :)), батька теперішньої королеви - Єлизавети. Фільм охоплює події, що передували його приходу на престол, коли він ще був герцогом Йоркським. Вже тоді він розумів, що, можливо, колись доведеться стати королем. А на заваді серйозній публічній діяльності стояло його сильне заїкання.

Коли брат герцога, король Едуард VIII, у 1936 р. заради кохання відрікся від престолу, а на поріг постукала війна з Німеччиною, проблема набула особливої гостроти.

Що ж може бути цікавого у історії, якщо все відомо й так? 

На це запитання швидко знаходиш відповідь з перших хвилин перегляду. Адже тут просто неймовірна гра акторів! (Що зараз справді рідко трапляється). Цілком заслужив свої нагороди виконавець головної ролі - Колін Ферт, у якого я закохалася ще з "Гордості і упередження" (1995 року).

Особливо смачними у фільмі є діалоги короля із логопедом - Лайонелом Логом. Його грає  Джефрі Раш.

Дуже зворушливо було спостерігати за грою Хелен Бонем Картер, якій вдалося передати кохання жінки, яка мимоволі стала королевою. У пам'яті сучасників вона лишилася, як королева-мати. Але ж вона була колись молодою і привабливою жінкою. :)

Актриса Хелен Бонем Картер вже зіграла королеву... у, як на мій погляд, абсурдному і невдалому фільмі, "Алісі в країні чудес" ("Alice in Wonderland", 2010). Але, безумовно, серед її найкращих ролей - це роль ексцентричної Марли у фільмі, що вже став класикою, -  "Бійцівському клубі" ("Fight Club", 1999).

Вдало і водночас м'яко творці фільму дають зрозуміти глядачу причину заїкання майбутнього короля: строге виховання, відсутність любові у сім'ї, пресинг суворого батька, неможливість бути самим собою... А якщо це все помножити на велике вражене почуття власної важливості, яке культивують у монарших сім'ях з дитинства... Одним словом, фільм - просто знахідка для любителів порозбирати кіно з психологічної і духовної сторони.

Втім, навіть цей шедевр кіноматографу Вам може не сподобатися, якщо Ви терпіти не можете психологічних драм, історичної тематики, відсутності екшену і закрученого сюжету.

Суб'єктивна оцінка: 5 + / 5

Резюме: для всіх любителів хорошого психологічного історичного кіно

Темні поля / Область тьмы / Limitless (2011)

Едді живе у Нью-Йорку, маскується під письменника, та насправді є лузером чистої води. Випадково він пробує препарат NZT, який кардинально змінює його життя. Адже чудо-пігулка активізує всі 100 % мозку. І ось наш головний герой отримує все: гроші, славу і дуже багато сексу. 

Тепер у нього ціла купа амбіційних планів, але на заваді стають побічні ефекти від препарату.

Фільм "Limitless" є екранізацією книги ірландського письменника Алана Гліна "Темні поля" ("The Dark Fields", 2001). 

Наскільки мені стало зрозуміло із статей про сам роман (я його, на жаль, ще не читала), кінець фільму відрізняється від оригіналу. Мені хотілося б додати, що, можливо, під час роботи над екранізацією загубилися окремі акценти, а також основна ідея Алана Гліна. Зокрема, у книзі говориться про те, що Едді впізнає у очах президента США характерний блиск в очах (від препарату)....

Одним словом, хто читав, розказуйте, не соромтеся. :)))

Таким чином, фільм вийшов хорошим, інтригуючим, динамічним, але бракувало якоїсь головної позитивної ідеї. Але ж не всім робити цей світ кращим?

Найкраще з фільму, на мій погляд, це неймовірний драйв, який переживає глядач, коли ніби й сам стає таким собі супергероєм.

Особисто мені також дуже сподобалися актори, що виконували головні ролі: симпатичний Бредлі Купер (Едді), харизматичний Роберт де Ніро і чарівна Еббі Корніш (подружка Едді).

Вам може не сподобатися фільм, якщо Вам не до вподоби будь-які варіації на наркоманську тематику, або ж Ви просто не прихильник триллеру як жанру.

Суб'єктивна оцінка: 4 +/ 5

Резюме: чудовий науково-фантастичний триллер

Вечір з придурками, Dinner for Schmucks, 2010

У різних керівників різні критерії підбору персоналу. Начальник Тіма щомісяця запрошує до себе своїх підлеглих разом познущатися із "диваків". Щоб отримати підвищення, Тіму не потрібно довго шукати якогось ідіота. Він сам з'являється у його житті у якості контруктора діарам із чучел мишей.

Але спілкування з таким диваком може поставити під загрозу все добре, що є в житті Тіма.

Що Вам сказати? Неймовірно жахливий фільм, де все побудовано на тому, щоб поставити головного героя у максимально незручну ситуацію.

Моя психіка такого витримати не може.

Суб'єктивна оцінка: 0/5

Резюме: для людей з міцними нервами і специфічним почуттям гумору.

Добрий ранок, Morning Glory, 2010

Несподівано приємний фільм для перегляду в п'ятницю ввечері.

Фільм "Добрий ранок" розповідає нам про трудоголіка Беккі Фулер. Після звільнення із місцевих новин їй не залишається нічого іншого, як влаштуватися на третьосортне  ранкове шоу. Щоб підняти неймовірно низькі рейтинги, вона запрошує на роботу журналіста-легенду Майка Помероя. Скутий контрактом із телевізійною компанією, він змушений погодитися, але навідріз відмовляється пліткувати про погоду-моду та інші дрібниці. 

Чи вдасться Беккі уникнути закриття пргограми?

Почнімо з хорошого. 

 - Цей фільм для мене став справжнім гімном трудоголізму і любові до своєї роботи, а також вмінню, не зважаючи ні на що, йти до своєї мрії. Ці якості втілює в собі головна героїня, Беккі Фулер (Рейчел МакАдамс), а також, що, можливо, не відразу помітно, - співведуча, Колін Пек (Дайан Кітон). 

На перший погляд, Колін - легковажна постаріла "міс Арізона". Але вона - справжній професіонал. Коли їй пропонують змінити форму роботи, вона з легкістю погоджується зі словами "Та на мені орати можна". Саме Колін у мене викликала більше поваги, ніж славнозвісний Майк Померой (Харрісон Форд), який має огидний характер, величезне почуття власної важливості і спогади про колишню славу.

- Другим безумовним плюсом цього фільму є гарне прописання психології другорядних персонажів. Дуже і дуже не часто у голівудських комедіях одночасно ми бачимо  стільки живих характерів. Як не дивно, найбліднішим вийшов  коханий Колін - Адам Беннет (Патрік Уілсон).

- Гумор є. І навіть не туалетний. Щось у лісі точно здохло. Втім, образ головної героїні примусив мене  в черговий раз задуматися, що ж такого смішного у незграбності людей на екрані...? 

В цілому, у межах жанру творці фільму впоралися "на відмінно".

Хоча у мене є ідейні запитання. 

Що пропагує цей фільм? - Телевізійну індустрію, що спрямована на розважання глядача у будь-який спосіб. Як правило, попсовою фаст-фудною нямкою.

Також він дає нам штамп поділу журналістики на серйозну і розважальну. Що є максимум мрій, так званого "серйозного" журналіста? Для мене відповідь не стільки однозначна. Не бачу великої честі у тому, щоб порпатися у брудній політичній білизні. 

Також сумніви у мене викликає доцільність трудоголізму Беккі у застосуванні саме для такої роботи. Я розумію, що це її мрія. Але жертвувати спілкуванням із коханою людиною і багатьма іншими можливостями заради того, щоб, наприклад, взяти інтерв'ю у якогось маньяка. Хм...

Вам може не сподобатися фільм, якщо вищенаведені ідейні причини надто важливі для Вас. Або ж Ви не можете абстрагуватися настільки, щоб приймати фільм у певному жанрі і не очікувати від дійових осіб адекватних, з Вашої точки зору, дій.

Суб'єктивна оцінка: 4+/5

Резюме: хороший фільм після робочого дня.

Радіохвиля, Frequency, 2000

Справжнім подарунком на вихідних став для мене фільм "Радіохвиля" ще аж 2000 року. Я вже й забула, як це можна настільки захопитися переглядом фільму.

Сюжет за своїм принципом нагадує три чудові стрічки, які я також дуже рекомендую до ознайомлення: "Ефект метелика" (The Butterfly Effect, 2004), "Дежа вю" (Deja Vu, 2006), і "Дім біля озера" (The Lake House, 2006). Тобто головні герої, змінюючи минуле, будуть змінювати теперішнє.

У молодого поліцейського Джона Саллівана життя не склалося. Зокрема, глядач знайомиться з ним, коли від нього іде подружка. Він не намагається її втримати, а п'є, курить і депресує. Життя Джона кардинально змінюється, коли він випадково по радіо зв'язується зі своїм покійним батьком, пожежником Френком, який 30 років тому загинув у пожежі.

Справді захоплюючий сюжет, який тримає у напрузі до кінця. (Ну, звісно, я розуміла, що має бути хепі-енд, та все ж... :)))

Чудова трійця акторів. Френка Саллівана грає Денніс Куейд. Він мені не дуже симпатичний, але тут він був справді неперевершений. Такий собі ідеальний чоловік, сім'янин... Одним словом, скромний типовий американський герой. :)

Роль Джона зіграв Джеймс Кевізел. Я чомусь до останнього думала, що це він зіграв у "Реквіємі за мрією". Дуже він мені вже подібний з Джаредом Лєто.

Цікавою несподіванкою стала для мене поява у фільмі в ролі матері поліцейського - Елізабет Мітчел. Тут вона ще зовсім молоденька (лише 30 років). Так, так, саме вона зіграла у серіалі "Візитери" у ролі "залізної леді", що очолить рух спротиву проти інопланетних ящурів.

Дуже невиразною і несимпатичною вийшла подружка Джона. Але, можливо, в цьому була й задумка творців фільму. За сценарієм вона має не так вже й багато часу. Якби була гарненькою, то тільки відволікала б увагу.

Чим мене фільм особливо потішив - це м'якою пропагандою сімейних цінностей. Адже попри напружений детективний сюжет, головною ідеєю фільму є стосунки батька й сина. 

Фільм може не сподобатися тим, хто не любить подібні фільми, як жанр.

Суб'єктивна оцінка: 5 + / 5

Резюме: для всіх пошановувачів по справжньому доброї фантастики.

Лінкольн для адвоката, The Lincoln Lawyer, 2011

Адвокат Міккі Хеллер їздить на "Лінкольну" і сам є вельми крутим хлопцем. Він настільки крутий і відповідно сексуальний, що від його мозкових біцепсів, у глядачок зупиняється серце. Довести свій зірковий статус йому випадає тоді, коли його наймає красунчик-плейбой  з Беверлі-Хілз, Луїс Руле, якого звинувачують у побитті повії. 

Фільм "Лінкольн для адвоката" - чи не краща з кіноновинок 2011 року з тих, що я мала можливість переглянути. Звичайно тема стосунків винного-невинного підозрюваного і адвоката не нова. Але в цій стрічці режисеру і сценаристу вдалося надзвичайно якісно переграти старі мотиви. 

Це досить оперативна екранізація однойменної книги Майкла Коннелі 2005 року. Цей американський письменник прославився завдяки своїм детективним романам про детектива Гаррі Босха (Всього 14 книг!). Доречі, про адвоката Міккі Хелера є продовження. (Можливо, після успішної екранізації буде й другий фільм? :)))

Особливо приємно було дивитися на трійцю акторів, що зіграли головних героїв, - Меть'ю МакКонахі (адвокат Міккі), Марісу Томей (його колишня дружина) і Раяна Філіпа (клієнта Хелера).

Меть'ю МакКонахі мене позитивно вразив чи не вперше. Востаннє я його бачила у абсурдних "Привидах колишніх подружок" (Ghosts of Girlfriends Past, 2009) і незрозумілій "Любов та інші неприємності ("Failure to Launch, 2006). Жанр триллеру все-таки пасує йому більше.

Маріси Томей було малувато. Я ще з приємністю згадую її в ролі подружки героя Міккі Рурка у  "Рестлері" (The Wrestler, 2008), справді шикарній стрічці. 

Несподіване амплуа випало на Раяна Філіпа. Особливо дивним воно буде для тих дівчаток, які ридали над його тілом у "Жорстоких іграх". Тут він грає вже не романтичного Ромео, а "поганого хлопчика". :)

На перший погляд, - Міккі Хелер - аморальний тип, для якого головне - це гроші. Не дарма йому колишня дружина (прокурор) дорікає, що він не дає засадити "виродків" за грати, де їм і місце. Але що тоді, коли не буде хоча б однієї людини, яка буде вірити у невинність підсудного? Коли у в'язниці на довгі роки опиниться невинний? І що робити в тому випадку, якщо мусиш допомагати злочинцю? Ці та інші питання вирішує головний герой впродовж фільму.

І чим привабливий Міккі Хелер особисто для мене: він не ідеальний, як і кожна людина, але має свій кодекс честі, свої переконання, яким неухильно слідує.

Хм... Ось задумалася над тим, кому може не сподобатися фільм "Лінкольн для адвоката"... ? Можливо, тим, хто не любить кримінальної теми взагалі. Навіть у такій якісній подачі.

Суб'єктивне враження: 5/5

Резюме: не геніальний, але хороший триллер на судову тему.

Як вийти заміж за міліардера, Chalet Girl, 2011

Почнімо з назви. У нашому і російському прокаті цей фільм назвали "Як вийти заміж за міліардера". Абсолютно недолуга назва. В буквальному перекладі вона насправді звучить як "Дівчина з шале" ("Шале" - котедж, дача, сільський будиночок). Назва логічна, адже події відбуваються на "дачі" вельми багатих людей в Альпах в Австрії.

Саме сюди за сюжетом потрапляє головна героїня - Кім, проста дівчина із англійського містечка. Тут вона закохується у власника курорту і у сноуборд. Тепер перед нею два завдання - завоювати кохання і Кубок Світу з сноуборду.

Щодо цього фільму у мене виникли змішані відчуття. З одного боку, серед останніх не вельми вдалих романтичних мелодрам 2011 року (таких як "Більше ніж секс", "Прада і почуття", "Притворись моєю дружиною") ця стрічка хоча б не змушувала мене відверто нудьгувати і робити перемотки вперед. 

З іншого боку, було кілька моментів, які мене трішки "напрягали". Передусім актриса, яка виконує головну роль, і її образ. Зубата Фелісіті Джонс (вона ж Кім) не сподобалася мені ще у жахливому "Нортенгерському аббатстві" (2007). Хоча варто сказати, що історії з сучасного життя їй пасують більше, ніж атрибутика початку ХІХ ст., куди вона "ні в тин, ні у ворота". 

Наскільки я розумію, творці фільму нам пропонують нове прочитання історії Попелюшки. Ось тут з'являються запитання щодо образу головної героїні. Звісно, у неї є кілька привабливих рис: вона турбується (щоправда, до пори до часу про свого батька, вміє куховарити і кататися на сноуборді... ну, власне і все. В усьому іншому наша Попелюшка далека від канонічного образу, особливо радянської 1947 року (то вже інша крайність). Кім випиває нереальну кількість алкоголю, бігає голою, обмовляє позаочі, до того ж у неї похмурий саркастичний гумор і звичка говорити там, де можна було б помовчати.

Одним словом, тепер, щоб завоювати серце Принца, не потрібно бути винятково доброю і загадковою.

Щодо "Принца". Ось хто вийшов у творців фільму справжнім безвільним маминим хлочиком. Грає його солодкий Ед Вествік. (Не мій тип)))

Натомість потішили актори другого плану. Зокрема, батько головного героя, якого грає харизматичний Біл Найї. 

Вам не сподобається цей фільм, якщо Ви очікуєте від подібних історій саме романтики і доброти. Я вже не кажу про любителів якісного серйозного кіно.

Суб'єктивна оцінка: 4/5

Резюме: для відпочинку мозку після робочого дня - середньостатистична молодіжна комедія.

Моя кохана К'яра, Олесь Ільченко

Сьогодні пощастило побувати на презентації нового роману Олеся Ільченка "Моя кохана К'яра" у Національному музеї літератури України.

Київського письменника Олеся Ільченка я відкрила для себе передусім через його твори для дітей. Моя трьохрічна племінниця із задоволенням слухає його "Як крокодилу зуби лікували", "Пригоди динозавриків" та інші. Але нова книга тільки для дорослих. Якщо судити із відгуків тих, які вже прочитали, а також з рецензії на буквоїді, то для дорослих із міцними нервами.

Головний герой роману, Сашко, успішний бізнесмен у сумнівному медичному бізнесі. Одного разу він у літаку зустрічає привабливу вишукану дівчину на дивне ім'я К'яра. Між ними спалахує кохання, але його перериває безглузда смерть дівчини. І ось тут починається хоррор-частина: Сашко бальзамує тіло К'яри, щоб і далі насолоджуватися коханням з нею.

Роль третього у цій історії припадає другу Сашка - чесному і трохи наївному Славку. Саме його листи буде перечитувати у в'язниці головний герой. Чого він туди потрапить - прошу прочитати самостійно ;)

Щодо імені К'яра. Сам автор нам підказує іншу К'яру - К'яру Мастрояні, актрису, дочку славетних Катрін Деньов і Марчелло Мастрояні і, доречі, просто красиву жінку. Її фото можна переглянути на кінопошуку і переконатися, що вона є безперечним втіленням європейської жіночності.

Головний герой теж має кінопаралелі. Його кохана, К'яра, порівнює його із Джудом Лоу, зауважуючи, що Сашко привабливіший, бо не такий "солодкавий". Звісно, що кіноману відразу спаде на думку фільм "Красень Алфі, або чого прагнуть чоловіки" (Alfie, 2004). Головний герой стрічки той ще бабій. Олександр також змінює жінок, як рукавички, поки не зустрічає К'яру.

Цей новий роман Олеся Ільченка позиціонується, як моторошна історія незвичного і аморального кохання. Вірно з точки зору маркетингу (скандал ліпше продається), але не вірно з точки зору оцінки самої книги. Адже це не просто "страшилка" (особливо для філолога старшого покоління :))))) На мій погляд, це чудовий зразок модерного українського інтелектуального роману, що має кілька шарів:

- це цікава хоррор-історія;

- love story (2/3 книги цілком романтичні);

- travel story (читач разом із головними героями здійснить подорож затишними куточками Європи);

- це урбаністичний київський роман, адже автор є киянином, закоханим у своє місто. Жителі столиці із задоволенням впізнають назви вулиць та ресторацій.

- це й філософський роман, наповнений алюзіями для обраного кола інтелектуалів та роздумами про культуру, сенс буття та інші традиційні теми саморефлексій. Доречі, дуже потішилася оцінкою автора явища "шістдесятництва".

Чомусь, читаючи книги я пригадала іншого автора, який любить писати про "збоченців" :) - славетного німця Патріка Зюскінда. Пригадайте лишень його "Парфумера" та "Голубку". Але що потішило в книзі пана Олеся, - це його прагнення все ж таки вберегти читача від надмірної "чорнухи". Це важливо для тих, хто турбується про свою духовну і енергетичну чистоту. Натомість у Зюскінда занурення у світ героя відбувається на всі 100%, і мимоволі переймаєш весь бруд на себе.

Під час зустрічі Олесь Ільченко сором'язливо нарікав на труднощі написання прози поетом. Це він даремно. Однією із безумовних переваг книги - легкість мови оповіді.

Вам може не сподобатися книга, якщо Ви надто болісно ставитеся до питання смерті. А тим паче - жахаєтеся теми сексу, і некрофілії зокрема. 

Суб'єктивна оцінка: надзвичайно якісна проза, 5/5.

Резюме: для всіх любителів сучасного українського інтелекутального роману.

Інопланетне вторгнення: битва за Лос-Анджелес, Battle: Los Angeles, 2011

Фільм, який отримав у нашому прокаті таку довгу назву, має набагато коротший зміст: Землю прагнуть захопити інопланетяни. Хоробрий загін американських морських піхотинців рятує Лос-Анджелес.

Відразу скажу, чого не варто очікувати від фільму:

- Закрученого сюжету. Простий, простіше не буває.

- Надзвичайних спецефектів. Окрім кількох аж ніяк не вражаючих замальовок. Ці сцени можна було б підставити до ще сотні подібних. І не важливо, хто ворог, фашисти, ісламські терористи тощо. Тут, прості, як двері, вуличні бої. Всьо. 

- Полутонів. Це класичний сучасний епос, який чітко нам говорить: ось це добрі (і офігенно круті), а це погані хлопці.

- Інтелекту. Тільки біцепси. 

А що Ви ще хотіли від режисера "Техаська різня бензопилкою: Початок" (2006)? ;)

Одним словом, це добра сучасна казка, про те, якими є справжні чоловіки-патріоти. Типу "наше дєло правоє". Казка, наповнена по зав'язку тестостероном, стріляниною і неземним пафосом. Тим не менше, якщо її сприймати такою, яка вона є, і не очікувати чогось нереального (наприклад арт-хаусних психорефлексій на тему пошуків самоідентичності і призначення в цьому світі), то цілком їстівна. 

Окрім того, у Вас можуть виникнути певні негативні реакції організму на цей фільм, якщо Ви надто чутливі до американського патетичного патріотизму і, взагалі, хіпі-вегетеріанець-пацифіст-буддист. 

Суб'єктивна оцінка: 2 + / 5

Резюме: під пивко для любителів "стрілялок" і чоловічої дружби.

2046 (2004)

Продовжуючи тему азійського кіно, хотілося б кілька слів сказати про стрічку Вог Кар-Вея "2046".  Це монолог-сповідь письменника, який пише книгу про загадковий поїзд, що відправляє людей у 2046 рік.

А ще він заробляє на гроші, пишучи порнографічні історії. Грає в казино. Зустрічається з жінками.

Як і інший фільм Вог Кар-Вея, "Любовний настрій", це "готельно-урбаністична історія", що відбувається у Гонконзі 60-х років. Всього я бачила три стрічки цього китайського режисера. Окрім вищеназваних - "Мої чорничні ночі"  (My Blueberry Nights, 2007). Об'єднує ці фільми безсюжетність та ставка на атмосферність і почуття. І якщо у "Любовному настрої" це вийшло, то в інших, як на мій, суб'єктивний, погляд, не дуже. 

До перегляду фільму "2046" мене підштовхнули схвальні відгуки на кінопошуку. Рейтинг кінокритиків, як у таких випадках буває, вищий за глядацький (84%). До того ж цікавий акторський склад: тут грає виконавиця головної ролі відомої стрічки "Мемуари гейші" Чжан Цзиі і Гун Лі, яка там само зіграла суперницю Чжан.

Також збиває з пантелику опис фільму "2046" на кінопошуку - нібито тут є елементи фантастики і фентезі... Ну... Якщо визнати за такі - екранізацію приступів графоманства головного героя, що межують із мареннями-галюцинацією, то так. :)))

Одним словом, я отримала зовсім не те, що очікувала. Як відомо, невиправдані очікування породжують розчарування.... Тому отримувати будь-яку насолоду від фільму я почала лише через півторагодинного перегляду.

Тому щоб не було більше ошуканих, відповідаю на запитання: "Про що фільм?" Про самотність, про неспроможність бути щасливим у коханні. Як сказав головний герой: "Прикро зустріти свою людину надто рано, чи надто пізно". 

Люди часто приходять у стосунки із солідним багажем минулого. А вчорашні рани не дають бути щасливим сьогодні.

Таким чином головний герой буде впродовж всього фільму сходитися і розходитися із жінками, вести бесіди і монологи...

В приниципі фільм про все і ні про що. Таким чином, кожен може знайти щось своє.

Вам не сподобається цей фільм, якщо Ви прагнете бодай натяку на сюжет, а також якщо Ви не любите копирсатися у рефлексіях і комплексах головних героїв...  Взагалі, цей фільм, може більше не сподобатися, ніж сподобатися. (Це якщо бути чесним самим з собою, а не триматися лінії "це визнаний шедевр").

Моя суб'єктивна оцінка: 4 - / 5.

Резюме: на гурмана і любителя.

P.S. Чимось нагадав "Фонтан"...

Не хочу забувати, Nae meorisokui jiwoogae, 2004

Одного разу, я вирішила в інтернеті пошукати орієнтовний список найкращих азійських фільмів. Мої пошуки вивели мене на цей фільм, і я не пожалкувала.

Фільм виробництва Південної Кореї "Не хочу забувати" (Nae meorisokui jiwoogae, 2004) розповідає історію кохання Су Чжин і Чул Су. Молода дівчина Су Чжин тяжко переживає розрив із коханим, одруженим чоловіком.  Але одного разу вона знайомиться із суворим простим теслярем Чул Су, який мріє стати архітектором.

Здається, її очікує щасливе подружнє життя, але на заваді стає її хвороба, яка поступово краде у неї всі спогади.

Чудова історія кохання. Для українського глядача ще й екзотична. Цікаво було спостерігати за іншим незвичним повсякденним життям. Звісно, що вестернізована Південна Корея у побуті має багато інтернаціональних речей. Але в людей різних культур є ще відмінності у міміці, у формі налагодження стосунків тощо.

До того ж, це лише на перший погляд всі представники монголоїдної раси на одне обличчя (а ми їм :)))). Зокрема, під час ближчого знайомства стає очевидна величезна різниця між японцями, китайцями і південними корейцями.

Але повернімося до фільму "Не хочу забувати". Звісно, глядач знайде паралелі із знаменитими, що вже стали класикою, західними фільмами ("Історія кохання"  (1970), "Померти молодим" (1991), "Осінь в Нью Йорку" (2000), "Солодкий листопад" (2001) і "Поспішай кохати" (2001). Сюди ж входить менш відомий "Кіт" (2008))

Але все-таки стрічка ближча до "Щоденника пам'яті" (2004) і до нещодавньої "Любов та інші ліки" (2010).

Творці фільму в черговий раз звертаються до теми, що таке кохання й наскільки воно залежить від нашої пам'яті (Як у "Щоденнику пам'яті"). Звертають увагу романтиків й на те, що кохання це не тільки щастя, а й велика відповідальність, тому що "і в горі, і в радості"... (Як у "Любов та інші ліки").

Водночас режисер і сценарист потурбувалися про те, щоб ця історія стала особливою. 

Головні ролі виконують симпатичні Е Сон і Чон У Сон. Їх персонажі не трафаретні: мають характери, у якому є місце і доброму, і поганому, і комплексам. І як кожні живі люди, вони змінюються. Зокрема, за підтримки коханої, Су Чжин, Чул Су досягає своєї мрії, переборює образи тяжкого дитинства. Мужній і харизматичний, як більшість азійських позитивних героїв ( знаєте, такі герої аніме із довгим чубом :))) він водночас зворушливо піклується про кохану.

Особливістю фільму є його довгий хронометраж - дві з половиною години. Майте це на увазі, плануючи перегляд фільму.

Вам може не сподобатися ця стрічка, якщо Ви не любите драм і мелодрам в будь-якому вигляді, а також якщо не любите азіатів і азійське кіно. 

Моя суб'єктивна оцінка: 5 / 5.

Резюме: для всіх романтиків і любителів хорошого азійського кіно.

P.S. Хто знає соціоніку, здається, це історія Габена і Гекслі. Він, весь такий модний, майструє і мовчить, а вона бігає навколо нього, робить кумедні гримаски, і посміхається. :))))

Більше ніж секс, No Strings Attached, 2011

Головні герої фільму "Більше ніж секс", Адам і Еммі, знають один одного ще з дитинства. Одного разу між ними трапляється секс. (UPS, так буває з дорослими і не дуже людьми). Їм сподобалося і вони вирішують і далі ним займатися. :)) 

Загвоздка в тому, що Еммі, потрібен тільки секс, тоді як Адам хоче емоційної близькості.

Від прем'єри до прем'єри дівчатка всього світу очікують чергову романтичну мелодраму. Але скидається на те, що Голівуд на даному етапі вичерпав себе в цьому жанрі настільки, що йому не вистачає сили не тільки на  будь-яку оригінальну ідею, а навіть на якісне виконання вже давно обмусоленої.

Я чесно намагалася стежити за тим, що відбувається на екрані. Але на 25-ій хвилині фільму все хороше скінчилося. І якщо до того все йшло, в цілому, жвавенько і інколи бували вдалі жарти, то потім почався театр абсурду.

Як правило, подібні треші витягують виконавці головних ролей, хороші актори, яким просто потрібні гроші. На мій погляд, ні Ештону Катчеру, ні Наталі Портман не вдалося бути хоча б трохи переконливими. Роль Портман, взагалі - ганебна пляма в її кар'єрі. Як казала Фаїна Ранєвская "Деньги просрёш, а стыд останеться". Це про цей випадок. Тому що такого непритомного персонажу, як Емі, потрібно ще пошукати. 

Сценаристи навіть не спробували пояснити глядачу поведінку героїні Наталі Портман. Придумали б якусь моральну травму, чи ще щось.

За це їм врешті-решт гроші платять.

І ще маленьке запитаннячко: навіщо другорядних персонажів робити весь час шаблонно гротескними? Хіба не можуть вони бути просто звичайними людьми? Тільки іншими?

Моя суб'єктивна оцінка: 2 + / 5

Резюме: для істинного відпочинку мозку всім бажаючим. Обережно, він може не повернутися!

Притулок, Le refuge, 2009

Чесно кажучи, я не дуже люблю європейське кіно. Я дитя Голівуду, як не прикро, чи не пристойно звучить ця сентенція. 

Проблема в тому, що європейське кіно часто піднімає питання, які далекі від простого глядача. 

Ось і стрічка відомого метра французького кіно Франсуа Озона "Притулок" (Le refuge, 2009) викликає подібні протирічиві відчуття.

Фільм розповідає про дівчину Мюс, у якої після бурхливої ночі кохання і наркотиків кардинально змінюється життя. Її коханий Луї помирає від передозування, а вона дізнається, що вагітна. Мюс відїждає до будиночка біля моря, де буде роздумувати над своїм життям в очікуванні на дитину.

"Дівчину" Мюс грає на час виходу стрічки 37-літня  актриса Ізабель Карре. Європейці люблять ставити на головні ролі несимпатичних, або на крайняк підстаркуватих акторів. :)))

Ця стрічка Озона була для мене ніби екзотичним фруктом: ніби й добре, але не зачепило. Звичайно, у фільмі є мінімальний набір "богемного кіно": наркомани, тусовки, випадковий секс, добрий красивий гей. Режисер традиційно не цікавиться загальнолюдськими цінностями, натомість ключовою темою фільму є свобода особистості. Своєрідний, як на мій погляд, розгляд теми  "неприкаянних"  індивідів. 

Я тут повторюсь, але  для мене розгляд питання свободи особистості без порушення теми відповідальності, завжди буде егоїстичним і не повним. В цій же стрічці причинно-наслідковий зв'язок на рівні "так сі стало" і "так я хочу".

Окрім того, не рекомендую фільм для перегляду людям із загостреним почуттям батьківства. 

Моя суб'єктивна оцінка: 4 + / 5.

Резюме: для гурманів європейського кіно.

Прада і почуття, From Prada to Nada, 2011

Зав'язка наступна: після смерті багатенького татуся, дві сестри лишаються без грошей. З гламурного Беверлі-Хілз вони переїздять до тітоньки у мексиканський район Лос-Анжелесу. По ідеї, глядач має пережити разом із дівчатками культурний шок та процес їх акліматизації у новому середовищі.

Вибагливий глядач резонно зауважить, як Ви, шановна пані, спустилися до перегляду такого лайна? 

Що ж не зробиш у рамках наукового ознайомлення із усією колекцією екранізацій і "зйомок за мотивами"  безсмертної спадщини  Джейн Остін? Саме так, цей треш здалеку нагадує книгу "Розум і почуття".

Наступний пункт традиційної моєї рецензії передбачає пошук чогось "доброго і вічного"... Хм...Можна зробити гіпотетичний здогад, що якби актори справді грали, а не кривлялися, а режисер і сценарист були при пам'яті і здоровому глузді, то із самої ідеї могла б вийти середньо-статистична романтична мелодрамка.

Резюме: дивитися, лише у випадку, якщо Вас піддають тортурам.

P.S. Російські прокатчики фільму, як завжди, переінакшили назву. З англо-іспанської вона насправді означає "Від Prada до бідності" (Буквально "до нічого"). Але це справді, вже не важливо. :)

Три дні на втечу, The Next Three Days, 2010

Другий раз вже пишу рецензію на фільм, про який не мала наміру писати. Але прочитавши чиєсь "фе", в черговий раз не втримуюся. Роль подразника зіграла рецензія знаменитого Екслера на фільм "Три дні на втечу". Він якось так похвалив (середня оцінка 4 з 5), що враження складається абсолютне протилежне.

Фільм розповідає нам про простого чоловіка Джона, який змушений перетворитися у супермена. Привід у нього вагомий - його красуню дружину Лару звинувачують у вбивстві. Чи готовий він ризикнути всім, коли Лара сама визнає свою провину?

Які підстави у мене говорити про те, що "Екслер не шарить"? Що фільм не на "середню "4" з "мінусом", а на тверду "5"? Думаю, як на чоловіка, який очікує крутого екшену, то слід погодитися із Еклером.

Цей фільм я б назвала таким собі "дівчачим триллером". Головне у фільмі - почуття кохання, чия трансформаційна сила надає головному герою мужності там, де звичайна людина опускає руки. Цього безумовно не сталося б, якби Рассел Кроу, який виконує головну роль, не зумів змусити йому повірити на всі 100%. 

Я не є великою фанаткою Рассела Кроу і Елізабет Бенкс, але вони були для мене навіть симпатичними. Приємною родзинкою стала Олівія Уайльд (Відома, як "Тринадцята" у "Докторі Хаузі").

І сюжет мене потішив. Так і має бути. Глядач має впродовж фільму сумніватися, але розв'язка повинна  бути інстинктивно передбачувана. Тобто розум можна не додуматися, а от серцем маєш розуміти, що так воно і  відбулося насправді.

Взагалі, сезон виходу фільму "Три дні на втечу" порадував "дівчачими екшенами". Зокрема, в мене так руки і не дійшли проспівати дифирамби у цьому блозі  "Лицару дня" (Knight and Day, 2010) з Томом Крузом і Кемерон Діаз у головних ролях. От де було водночас і багато гумору, і романтики. :)))

Підсумовуючи вищесказане: Вам може не сподобатися фільм "Три дні на втечу", якщо у Вас очікування екшену і Ви не любите драм у будь-якій формі. "Движняк" буде, але лише в останні хвилини фільму. Втім, прихильницям виключно романтичних мелодрам я також не радила б цю стрічку.

Резюме: для всіх неупереджених любителів хорошого голівудського кіно.

З дітьми все добре, The Kids Are All Right, 2010

Фільм "З дітьми все добре" (2010) розповідає нам про нетипову каліфорнійську сім'ю: дві мами, дочка і син. Діти у двох мам з'явилися внаслідок штучного запліднення. Звісно, що прийшов час й підліткам Лейзеру і Джоні захотілося дізнатися, хто є їх біологічним батьком. Несподіване знаймоство з татусем порушує хитку сімейну гармонію.

Сюжет є, але він тут не головний. Це кіноісторія повсякденності. Глядачу пропонується переглянути шматок із життя головних героїв.

В принципі, фільм вдався. Але він належить до тієї категорії стрічок, які частіше подобаються критикам, ніж глядачам. Мені ж було всього достатньо.

Зауважу лиш, що цей фільм аж ніяк не чергова муть на тему "як не просто бути лесбі". Ні, це фільм про те, що таке сім'я, кохання і відповідальністьу шлюбі, врешті - що таке бути батьками...

Також важливий момент - на кінопошуку стрічку заявлено як "комедію, драму". Не знаю, що тут знайшли комедійного. Це все таки драма.

Вам може не сподобатися фільм, якщо ви: не любите теми сексуальних меншинств, не любите драм, прагнете видовищності, екшену, закрученого сюжету.

Резюме: для любителів драм для осягнення теми "сім'ї і батьківства".

Легко не здаватися, Not Easily Broken, 2009

На фільм "Легко не здаватися" (2009) я натрапила, коли вирішила на кінопошуку подивитися інформацію про свого улюбленого героя у серіалі "Візитери". Це актор Моріс Честнат, який грає візитера (інопланетянина-ящура) Раяна Ніколса. Моя симпатія до нього настільки велика, що мене навіть не зупинив досить невисокий рейтинг фільму - 6,6 (35% від кінокритиків).

Фільм розповідає про сімейне життя Дейва Джонса, який свого часу мріяв про кар'єру у баскетболі. Після травми він попрощався з своїми мріями і став головою невеликого конструкторського бюро і бейсбольним дитячим тренером. Його дружина натомість зробила блискучу кар'єру. Дейв мріє про класичну сім'ю, про дітей. Його дружина зосереджена на самореалізації. І ось на горизонті з'являється інша жінка - приваблива Джулія, яка до того ж є чудесною матір'ю...

Треба сказати фільм мав шанси стати трешем. Вибагливого глядача роздратують непрописані другорядні персонажі, у яких просто жахливі діалоги та нелогічні дії, а також суттєві провисання сценарію. Як на мене, абсолютно невдалими є друзі Дейва. Схоже, що сценарист весь фільм не розуміє, що робити з цими картонними персонажами, і приліплює їх то до одного безглуздого епозіду, то до іншого. Навіщо було "вбивати" хлопчика Джулії - теж лишилося для мене таємницею.

Із другорядних ліній сюжету вдала лише одна, - яка розповідає про складні стосунки Дейва зі своїм шкільним другом.

Але плюсом, який, як на мене згладив ці аж ніяк не дрібненькі огріхи фільму, стало звернення до сімейних цінностей.

О, так. Хоча я не є прихильницею будь-якої релігії, я люблю справжні християнскі фільмі. Вони несуть хороший заряд любові і добра. В них погані герої стають хорошими, а хороші ще кращими.

Все таки краще інколи подивитися такий не надто інтелектуальний фільм з простими добрими героями, ніж страшенно розумний арт-хаус, де море крові і цинізму.

Вам цей фільм може не сподобатися, якщо: ви расист (більшість акторів - негри), ви надто вимогливі до сценарію і діалогів, ви феміністка, вам не близькі традиційні сімейні цінності, ви чайлдфрі, у вас алергія на релігію.

Резюме: для любителів хороших християнських фільмів.

Чужа, Die Fremde, 2010

Сьогодні переглянула фільм "Чужа" (Die Fremde, 2010, Німеччина). Скачала я його частково через можливість подивитися цей фільм у оригіналі із субтитрами. Але мене чекала, в принципі, очікувана несподіванка, - 50 % фільму, якщо не 60-70% - головні герої спілкуються між собою турецькою мовою.

Фільм розповідає нам про історію турецької дівчини Умай, яка вирішує покинути свого чоловіка у Стамбулі і повернутися до своєї сім'ї у Берліні. Проблема в тому, що, як правило, якщо жінка розлучається з чоловіком, за турецькими звичаями (законами ?) дитина лишається з чоловіком. Конфлікт у історію додає те, що сім'я дівчини тяжко переживає вчинок Умай, адже вона з точки зору традиційного суспільства зганьбила себе і сім'ю.

Таким чином, дебютний фільм режисерки Фео Аладаг порушує проблеми, що стали традиційними на мультикультурному Заході: зіткненню західної і східної культур на прикладі окремо взятої родини.

В цьому плані доречний перегляд цієї стрічки саме в оригіналі через субтитри: тоді глядач має змогу оцінити білінгвізм звичайної турецької сім'ї імігрантів. Старше покоління спілкується турецькою, а молодше між собою вже розмовляє німецькою.

Фільм хороший. Тут є і добре викладена історія, і чудесна гра акторів. Особливо мені хотілося б відзначити акторів, які грають братів Умай.

Головна роль, 25-річної Умай, дісталася досить неоднозначній актрисі турецького походження Сібель Кекіллії. Свого часу вона зіграла головну роль у фільмі "Головою об стіну", Gegen die Wand, який у 2004 році отримав "Золотого ведмедя" на Берлінському кінофестивалі. Цей фільм також присвячений життю турків у Німеччині.

Сібель Кекілліі сама знає, що означає, коли сім'я відмовляється від тебе... Адже в її кінокар'єра починалася з порнофільмів. І кілька років по тому її родина дізналася про це з газет і припинила із Сібель будь-які контакти. Її життя є яскравим прикладом того, що сильний тиск, породжує сильну протидію. Адже у своєму інтерв'ю Сібель говорить, що її порнокар'єра була не тільки способом заробітку, а також своєрідною формою протесту.

Але повернімося до фільму "Чужа"... На мій погляд, в ньому у властивій для Заходу манері порушується проблема свободи особистості і її страждань від несвободи, яка нав'язується суспільством. Але мені трішки не вистачає все ж таки поряд із темою свободи і розкриття теми відповідальності.

Зокрема, на мій погляд, надзвичайно егоїстично з боку Умай було прийти на весілля сестри... Треба розуміти, що за свободу треба також платити.

Захід дуже любить звинувачувати Схід у "неправильному" способі життя, забуваючи про те, що у кожного суспільства є свої норми співжиття...

Також я закликаю глядачів не сприймати Схід виключно через такі фільми і повідомлення про "злочини честі". Зокрема, є й інша Туреччина. Наприклад, модерний Стамбул у книзі "Музей невинності" Орхана Памука.

Вам може не сподобатися фільм, якщо Ви не любите драм та теми міжетнічних непорозумінь.

Резюме: хороший фільм для всіх любителів драм на тему міжетнічних стосунків.