Що приховує брехня, Trespass, 2011

Мене останнім часом не дуже приваблюють всілякі триллери. Кров, вбивства, ну, і все таке, ви знаєте. :) Тому мій перегляд фільму "Що приховує брехня" (2011) - скоріше виняток із правил. Привабила мене в ньому тема подружньої зради. (Після перегляду фільму "Ціна пристрасті" (2011).

Сюжет дуже традиційний і простий. Я б сказала: навіть класичний. У розкішний дім успішного бізнесмена вривається банда грабіжників. Починається довге протистояння нервів і витримки тривалістю у цілий фільм.

Але цей фільм має кілька безперечно виграшних моментів:

• зроблений він якісно, як то кажуть, "добротно";
• психологічно його витягує хороша акторська гра. Тут приємно спостерігати не тільки за тандемом Ніколь-Ніколас, а й за другорядними акторами. Всі вони "на місці";
• головною його родзинкою є не сюжет, а розкриття подвійного і навіть потрійного дна ситуації, що склалася. Це я люблю :)

Фільм не варто дивитися тим, хто шукає якісь абсолютно нові враження. Їх не буде.

Суб'єктивне враження: 4+/5.

Клятва, The Vow, 2012

Нещодавно я робила психологічний розбір індійського  фільму "Зустріч з тобою" (2009) на тему взаємин чоловіка і жінки. Мені сказали, це добре, але чи не могли б ви зробити таку саму роботу на матеріалі голівудському, або ж російському...

Проблема в тому, що у західному суспільстві:

• загальноприйняті розмиті грані чоловічих і жіночих якостей. Часто це навіть зумисне підкреслюється, щоб виконати правила політкоректності.
• самі творці фільму не розуміють причинно-наслідкових зв'язків міжстатевих стосунків. Тому їм важко розставити логічні акценти. Герої часто діють нелогічно, а там де логіка все-таки присутня, то це виконання загальних очевидних психологічних правил, або ж інтуїтивна подача режисера-сценариста.

Такий довгий вступ був необхідний мені, щоб прокоментувати довгоочікуваний фільм "Клятва" (2012). Сюжет наступний: молоде подружжя Пейдж і Лео потрапляють в автокатастрофу. Коли жінка виходить з коми, з'ясовується, що у неї з пам'яті стерлися останні п'ять років свого життя. 

Але Лео не здається і намагається повернути Пейдж.

Зворушує те, що цей фільм базується на реальній історії кохання.

Передусім варто сказати, що одна з основних тем - це навіть не кохання, а вплив нашої пам'яті і поворотних моментів у житті на нашу особистість. 

З свідомості Пейдж стерлися важливі події, які призвели до того, що вона кинула обраний батьками ВУЗ для реалізації своєї мрії. Зустріч із Лео відбулася вже після цієї "точки біфуркації" (як це називають по науковому).

Звичайно, щоб зрозуміти своє нове ставлення до Лео, Пейдж необхідно буде в першу чергу віднайти себе, пройти той шлях, пам'ять про який було стерто автокатастрофою.

Але ось із цим процесом - зображенням різних етапів розвитку історії непростих стосінків Пейдж і Лео - на мій погляд, творці фільму не справилися. Надто вже якось передбачувано і часом нелогічно: ось ми познайомилися, ось нам приємно і весело, тому у нас секс і кохання. Ось у нас проблеми, тому ми не разом. Якось прісно і непереконливо. На екрані було все, окрім оцієї "хімії кохання", що дає зрозуміти, чому ж ці двоє разом, або ж не разом.

Тому я була трохи розчарована.

Втім, не такий прискіпливий глядач, що розраховує на традиційну мелодамку для романтичного настрою, може бути задоволений.

Суб'єктивне враження: 4+/5.

Викличте акушерку, Call the Midwife, 2012

"Викличте акушерку" (2012) - симпатичний британський міні-серіальчик (всього 6 серій). Він розповідає про молоду дівчину Дженніфер Лі, яка в 50-х роках ХХ ст. оселяється у монастирі, що опікується бідним районом Лондону. Це чудове зворушливе і надзвичайно атмосферне кіно буде цікавим, за невеликим винятком, виключно жіночій аудиторії. :)

Як це часто буває, із хорошим, але не геніальним фільмом, мені бракує слів для рецензії. Адже після перегляду всіх серій у мене лишилося просте світле добре відчуття.

Суб'єктивне враження: 5/5.

Пурпурні фіалки, Purple Violets, 2007

Схоже на те, що серіал "Обдарований" (2011) на другий сезон не продовжать. А шкода, бо я за кілька днів стала фанатом Патріка Уілсона. Дуже вже йому личила роль харизматичного, мужнього, стильного, рішучого, впевненого в собі, неймовірно талановитого нейрохірурга... ;)

Ось я й помандрувала по фільмографії цього актора. Натрапила на фільм "Пурпурні фіалки", який на теренах російськомовного кінопростору обізвали "Однокласниками".

Сюжет наступний: два друга, дві подруги - раніше зустрічалися у коледжі. Через десяток років вони зустрічаються знову і глядач має змогу спостерігати за їх любовними перипетіями.

В принципі, ідея для класичної мелодрамки непогана. Але сильно вже реалізація її занудна вийшла, я б сказала "ні риба, ні м'ясо". Узагальнено: фільм показує наскільки безглуздо можуть складатися-розпадатися людські стосунки. 

Навіть і не знаю, що сподвигло мене все ж таки на подвиг додивитися це кіно до кінця. :( Бо навіть Патрік Уілсон був якийсь сірувато-невиразний.

Додавала неприємного присмаку не зовсім, м'яко кажучи, симпатична акторка у головній ролі - Сельма Блер. Думаю, найвдаліший момент у кіно в неї був у "Жорстоких іграх", де її красунчик ГГ-й скинув з ліжка :)

Суб'єктивне враження: 3-/5.

Резюме: дивитися, коли вже зовсім нічого дивитися і взагалі весняний депресняк.

Р.S. Дивіться ліпше Патріка Уілсона у 

серіалі "Обдарований" (2011)

і фільмі "Ціна пристрасті" (2011)

Обдарований, A Gifted Man, 2011

Останнім часом тільки те й роблю, що натрапляю на актора Патріка Уілсона. У "Бідній багатій дівчинці"  (2011) в якості зразкового сім'янина він мені особливо не запам'ятався. Але й фільм такий дивний, що я про нього вирішила не писати рецензію.

А ось в "Ціні пристрасті" (2011) він вже грав зовсім іншу роль - баптиста-фанатика, який підштовхує коханця своєї дружини до самогубства...

Було в ньому щось таке, що зачепило і змусило переглянути список його фільмографії. Так я й вийшла на серіал "Обдарований" (2011).

Здавалося б фільми про лікарів вже набили оскомину. Але цей серіальчик мене щось так зачепив, що переглянула дві серії підряд і поставила на закачку третю.

Сюжет: талановитий хірург Майкл Холт має гроші, успіх, славу і власну клініку. Одного вечора він зустрічіє свою колишню дружину. Чудесне спілкування давніх знайомих - буденна річ, але на ранок Майкл дізнається, що Анна вже два тижні, як померла.

Анна своє життя присвятила безплатній клініці у неблагополучному районі міста. Тепер вона прагне, щоб її незавршені справи були зроблені Майклом.

Одним словом, містика і любов - все, що я так люблю.

Патрік Уілсон грає просто чудово. Дуже реальна реакція людини, яка звикла керуватися логікою і здоровим глуздом, і раптом зустрічається з чимось ірраціональним і потойбічним. 

До того ж образ героя мені надзвичайно привабливий суто з жіночого погляду :))

Сюжет поки тримає у напрузі. Побачимо, що буде далі.

Ціна пристрасті, The Ledge, 2011

З фінальних титрів фільму "Ціна пристрасті" (2011) ми дізнаємося, що він присвячений Діку Чапману і Бену Дункану. Це одна з перших гомосексуальних пар, зареєстрованих у 2005 році. Їхнє кохання триває понад 50 років.

Це дає нам розуміння головної ідеї, яку було закладено у фільм його творцями. У центрі конфлікту і любовного трикутника - атеїст Гевін, віруючий Джо та його дружина Шана. Релігійні суперечки Гевіна і Джо дають поштовх подружній зраді. І так, як релігія засуджує перелюб, так само вона не схвалює гомосексуалізм.

Ось таку паралель проводить режисер і сценарист Метью Чепман (доречі, традиційної орієнтації).

Психологічна складова фільму відтворена надзвичайно якісно. Я була приємно здивована. До того ж є оригінальна ідея. Тому мені трішки не зрозуміло, чому кіно отримало такий низький рівень у кінокритиків.

Звичайно, для мене, як для віруючої людини, було неприємно спостерігати саме за такою подачею віри. Дуже примітивне сприйняття. Але я намагаюся, на відміну від головних героїв :) , толерантно ставитися до будь-яких поглядів. До того ж у творців фільму всі три головні персонажі вийшли не ідеальними. Що тішить.

Глядач більше має симпатизувати Гевіну. Мужньому, харизматичному і тому, який втілює у собі "дух свободи". Щоправда, свободу підлітки і адепти західної поп-культури чомусь асоціюють із випивкою, цигарками, матюками і вільними сексуальними стосунками. (Хм... написала і подумала, ну, й ханжа, ти, шановна авторка ;)))

Втім, Гевін має і позитивні риси: він розумний і чуйний, і врешті, як виявилося, здатний взяти на себе відповідальність за свої вчинки.

Джо - наш антигерой. Він класичний тип релігійного фанатика, людина абсолютно гнучка і нетолерантна. Звичайно, він строгий, майже грубий, із дружиною. Є натяк, що і в ліжку також...

Найцікавіший тут персонаж - Шана, втілений вже старіючою Лів Тейлер. Її чоловік свого часу в повному і переносному сенсі цього слова "врятував". Вона з ним із почуття вдячності, але цього замало для щасливого шлюбу. Вона не прийняла його поглядів, вони суперечать її внутрішній суті. У неї кілька варіантів: зробити зусилля і добровільно прийняти їх (що надзвичайно важко), жити так далі, поступово вбиваючи себе цим, або ж втекти. Її спосіб втечі - це зрада з Гевіном, який ближче їй по духу, ніж Джо.

Тому вона не тільки жертва, а й активний учасник. Це вона зробила помилку, вирішивши бути з чоловіком лише через його хороше ставлення до неї. Це вона прийнявши його допомогу, не прийняла його самого і його спосіб життя. Саме вона відкриває свої інтимні переживання (що у ведичній психології кваліфікується, як зрада) - не чоловіку, а випадковому знайомому. І це вона піде на рішуче зближення тоді, коли Гевін буде зберігати дистанцію.

Я розуміла, що всі троє не ідеальні і чинять не гарно, але всім їм співчувала впродовж перегляду... Хороший фільм.

Суб'єктивне враження: 5-/5.

На закуску, подаю вам уривок із фільму із класичною для атеїстів суперечкою про Бога. Частково погоджуюся із аргументами Гевіна проти релігійного фанатизму. Але мене завжди дивувало, чому атеїсти змішують поняття релігії і віри в Бога.

Заручини, які не відбулися, Socha Na Tha, 2005

Будемо вважати, що сьогодні - у моєму блозі день індійського кіно. :)

Якщо Ви стомилися від сумного Рітупарно Гхоша, то раджу всім дівчаткам (хлопчики хай не випробовують свою психіку на міцність) переглянути "Заручини, що не відбулися" (2005).

Сюжет - типовий для традиційної мелодрами. Підкорившись вмовлянням батьків, які мріють "пристроїти" свого непутящого сина, Вірен вирушає на оглядини до Адіті. Там він чесно зізнається, що у нього вже є дівчина. І хоча заручин не відбулося, але між ними виникає справжня дружба, яка стає джерелом цілої купи проблем.

Це дотепний добрий фільм, наповнений вестернізованими танцями, співами і романтичним візуальним рядом. 

Творцям фільму вдалося показати, що для кохання головне бути  не найкращими, а добре один одному підходити. Зокрема, Адіті і Вірен - можуть бути, з стороннього погляду, абсолютно нестерпними і несимпатичними у своїх вчинках. Але їм не можливо відмовити у тому, що вони, дійсно, ідеально підходять один одному. Не дивно, що у них була хороша синастрія (астрологічна сумістність).

Також той, хто в курсі лекцій Р. Нарушевича, може помітити, як майже правильно розгортаються  стосунки Адіті і Вірена: обставини дають їм можливість пізнати один одного. Оскільки з початку вони зберігали певну дистанцію між собою (не були зацикленими) - це дало їм можливість бути розслабленими і розкритися один одному. Тому й їх зв'язок відбувся таким глибоким.

Фільм протипоказаний хлопчикам, фемінізованим дівчаткам та антипатикам індійського кіно.

Суб'єктивне враження: 5-/5. (Звичайно, в межах жанру).

Палац, Antarmahal: Views of the Inner Chamber, 2005

Продовжуємо знайомитися із творчістю Рітупарно Гхоша. Його сумовитий почерк, сповнений безнадії, який ми спостерігали у "Зустрічі під дощем" (2004), зберігається і у фільмі "Палац" (2005).

Тут також вся дія відбувається у одному замкненому просторі. Цього разу це маєток заможного поміщика (70-ті рр. ХІХ ст.). У нього дві мрії - отримати почесний титул Рая Бахадура і зачати спадкоємця. Методи досягнення цих бажань водночас здивують і шокують  пересічного європейця.

"Палац" - за сюжетом і атмосферою подібний до фільму "Підніми червоний ліхтар" (1991) Чжана Імоу. І, на мій, суб'єктивний погляд китаєць все ж таки перевершує у майстерності індійця.

Втім, робота Рітупарно Гхоша теж заслуговує на позитивну оцінку. Мені найбільше сподобалося створення абсолютно неполярних образів головних героїв. Відсутність чіткого поділу на добро і зло - це, на мою думку, - перший крок до глибокого твору, і в кіно, і в літературі.

Зокрема, це лиш на перший погляд здається, що молодша дружина поміщика і молодий скульптор - позитивні персонажі. Вона - жертва свого жорстокого чоловіка, він - закоханий романик. Але, якщо поглянути прискіпливіше, саме їм притаманний егоїзм і безвідповідальність.

Особисто мені більш симпатична перша дружина. Так, їй бракує чистоти й невинності другої, її погляди часом цинічні і зухвалі. Але саме в неї знаходимо доброту, яка поширюється на скульптора-голодранця, тирана-чоловіка, молодшу дружину та інших.

Знову ж таки, повторюся, й скажу, що творчість Рітупарно Гхоша - це делікатес на любителя.

Суб'єктивне враження: 4/5.

Зустріч під дощем (Дощовий плащ), Raincoat, 2004

Які у Вас виникають асоціації, коли Ви чуєте про індійське кіно? - Пісні, танці, яскраві кольори, і якщо драматизм, то вибуховий і надзвичайно пафосний.

Якщо Ви хочете спробувати на смак індійський арт-хаус - ласкаво просимо до перегляду кінотворчості режисера Рітупарно Гхоша. Це вже зовсім інший Боллівуд.

Фільм "Зустріч під дощем" (або ж в оригіналі "Дощовий плащ") було створено за мотивами одного з оповідань О'Генрі. Якого, не буду говорити, щоб не зіпсувати інтригу.

Чоловік і жінка зустрічаються через шість років після того, як вона вийшла заміж за іншого. Іде дощ і вони мають час, щоб розповісти, як склалося їх життя після розлуки.

Це фільм не для любителів стрімкого розгортання сюжету. Більша частина дії відбувається у темній кімнатці. Суцільну атмосферу безвиході і суму не будуть розбавляти ні гумор, ні привабливий візуальний ряд. Тут також Ви не знайдете різноманіття психологічних нюансів. Я вже помітила, що це не притаманно східному психологічному кіно, яке натомість обирає одну думку і схиляється до лаконізму і простоти.

Емоційна напруга вибухає лише у фіналі, не залишаючи альтернативи чутливому глядачу, як самотньо поплакати над ноутбуком....

Зважаючи на це все, фільм придатний для споживання виключно гурманам від кіно.

Суб'єктивне враження: 4/5.