Недавно до рук потрапила маленька книжечка - збірка новел Євгенії Кононеко "Три світи". Обкладинка - непрезентабельна, в неті навіть хорошого зображення немає, тому викладаю просто фото авторки.Прочитала збірку за два вечори. Загалом, великих філософій тут не варто чекати. Все крутиться навколо тем козлиної суті чоловіків і теми драних колгот (новелки "Драні колготи" і "Нові колготи").
Попри те, що настрій читання дещо сумний і книга вся пронизана настроєм неможливості порозуміння чоловіка і жінки, загальне враження - розслаблююче-заспокійливе. А цього і хочеться після бурхливого інтелектуально-напруженого трудового дня.
Між рядками читається ментальність покоління 90-х. Моїх батьків і трохи молодших. Людей, які ще добре пам'ятають совок. Світогляд і світосприйняття дещо чуже мені, людині, яка лише в першому класі дізналася про СРСР, а в другому - його вже не стало :))
Але різкого дисонансу не було.
Резюме: варто почитати ввечері для розслаблення натрудженого мозку, але перед сном проговоріть позитивну аффірмацію про можливість міжстатевої гармонії.
Наталія
ВідповістиВидалитиЯ саме вчора взяла в бібліотеці книгу Євгенії Кононенко "Три світи". Скажу одразу, я досить мало читала останнім часом авторів українською мовою. Проза Є. Кононенко видалася мені глибокою, сучасною. Не так все примітивно. Не тільки про козлів і драні колготи. Письменниця пише правдиво, в кращому значенні — нелітературно-фальшиво, а дуже щиро. А головне — цікаво. Дуже сподобалася "Елегія про старість". Мені, слава Богу, ще далеко до неї. Але. З*явилася думка, що старість дуже швидко наступає, коли рано приходить бідність. Ми бачимо в новелі чудову жінку з прекрасним внутрішнім світом. Але її внутрішній світ мало кому потрібен. Син відверто зневажає її. Молодша онучка від другого шлюбу сина, "паскуда Олеся", як називає її автор, бабусю не ставить ні в що. Старша — трішки добріша. Її доброта полягає в тому, що вона не хамить 70-літній жінці. Але про спільну духовність, вечори на кухні разом з бабусею годі й думати.
Моє переконання — література має бути практичною. З нею варто щось почерпнути. Ось я сьогодні зранку почерпнула гірку, але тверезу думку — бідні нікому не потрібні. Їх не поважають, навіть якщо вони мають великий внутрішній світ, над яким працювали все життя... Дуже гарні новели. Вважаю, українська література може пишатися цією письменницею.
Дякую Вам за коментар.
ВідповістиВидалитиЛітература, яка підштовхує до таких висновків, небезпечна. Не думаю, що все так погано.
Добрий день, шановна Ліліє! Можливо, ми не зрозуміли одна одну. Зовсім не хотіла, щоб мій коментар привів саме до таких висновків.
ВідповістиВидалитиВи пишете, що «література, яка підштовхує до таких висновків, небезпечна». Я зовсім не хотіла, щоб мої висновки поклали тінь на творчість видатної письменниці. І якщо наше життя жорстоке, то хіба письменники винні в тому? Вони всього-на-всього фотографують картинку з життя. І чим правдивіше вони пишуть, тим сильніше усвідомлюємо реальність і невблаганність того, що відбувається навколо.
Якщо Ви звикли бути чесною з самою собою, то побачите навколо трагізм нашого часу. А чому пишу, що старість швидко приходить з бідністю… Бо фінанси — це можливості. (театр, кіно, мандри, поїздки, хороша їжа в хорошому ресторані. Чи хоча б у кафе. Якщо цього немає, залишається стояти біля вікна власної квартири і милуватися пейзажем з неї).
Ви пишете, що не так все погано… А по-Вашому, нормально, коли хвора 70-літня жінка чекає від сина «зелені» папірці, і чомусь мені здалося в один момент, що це зелені 20-гривневі купюри. Можливо, долари. Тоді трохи легше. А думки цієї жінки… «Скромний конверт зі скромним зеленим папірцем син залишив на комоді. Що б вона робила без цих подачок?»… Скажіть, хіба це та реальність, до якої мріє дожити кожна жінка?
Мила Лілю, ці слова може осягнути у всьому розпачі й трагізмі лише той, хто знає, що таке нужда, злидні, приниження і так далі.
Весь жах у тому, що наші пенсіонери не тільки бідні, вони ще й горді. Признатися у тому, що недоїдаєш… Їм соромно.
На жаль, нашим правителям і олігархам не соромно. Вони просто живуть на іншій планеті.
А література Євгенії Кононенко зовсім не небезпечна. Почитайте Стефаника. Він теж писав про розпач тих часів. Дякую за увагу.
"Резюме: варто почитати ввечері для розслаблення натрудженого мозку, але перед сном проговоріть позитивну аффірмацію про можливість міжстатевої гармонії".
ВідповістиВидалитиДуже боляче, коли літературознавство і українська літературна критика мовчать і тоді в інеті з`являються подібні «міркування». Тобто твори непересічної письменниці Кононенко годяться лише для… розслаблення натрудженого(?) мозку.
Цікаво, натрудженого чим? Читанням гламурних журналів і копіюванням з інету гламурних же фото?
Таким, як Ліля, ще треба дорости до подібних творів. Ліля вважає, якщо вона буде обходити боком проблеми бідних людей, а хилитиметься до «успішних», її тоді швидше приймуть у свою компанію успішні і вона відкриє ще десять блогів. Сумно за таких ліль і за їхнє убоге мислення. Навіщо вона читала Григора Тютюнника? Що це їй дало?
Багато що для неї закрито. Люди подібного типу мріють лише про одне — потрапити до «найвищого світу». Там уже, дівчинко, усі місця поділені й ніхто там тебе не чекає. Наталія.
Мені вже страшно, що ви можете сказати на моє "фе" оповіданням Тарнашинської.
ВідповістиВидалитиНу, що ж Ваша думка має право на існування.
Тютюнника і Кононенко я б не порівнювала. Він - геній.
Втім, пані Наталіє, Ви мене змусили задуматися, що, можливо, мої формулювання можуть бути дещо образливі для автора. Але за ними не криється нічого іншого, як твердження, що світогляд письменниці і її погляди на життя - не мої, тому її література не є цілком "моєю".
ВідповістиВидалитиАле те, що її легко читати, це дуже великий плюс. Найтяжче писати просто й легко про складне.
Добрий день, Лілю! Я давно не заходила на блог. Зараз випадково зайшла і побачила Вашого листа. Хочу сказати, що мій останній лист був різкий. Але чим це було викликано? Лише тим, що мій лист, де я пишу про бідність, Ви зняли. Відверто кажучи, думала, що така сама доля буде і в іншого листа. Та ні, у Вас вистачило духу сприйняти нормально мою різкість, можливо, до якоїсь міри і невихованість. Чому так пишу? Бо я не звикла ображати людей, тим паче, публічно. Але була дуже розстроєна, коли Ви зняли мого листа, ДЕ Я РОЗМІРКОВУЮ ПРО БІДНІСТЬ. Ну що ж... Це Ваш блог. Ваше право.
ВідповістиВидалитиМені подобаються Ваші міркування, думки про той чи той твір. Тільки ж прикро, що люди не заходять, не пишуть відгуки. Сама я зовсім недавно почала цікавитися сучасною українською літературою. Зараз ось "запала" на Ірен Роздобудько. Нещодавно відкрила для себе Володимира Даниленка, чудового новеліста. Читаючи цих письменників, я відчуваю гордість, що вони пишуть українською мовою, бо вони — сучасні, глибокі. Багато років нам навіювали, що українська література — хуторянська, ще якась. Тепер бачимо, що українських авторів можна читати так само захоплено, жадібно і з великою насолодою, як і будь-яких європейських. Запитала у себе на роботі, чи читали Євгенію Кононенко. Навіть люди начитані небайдужі до читання не читали. Та я в цьому навіть не сумнівалася, що не читали. Я вважаю, що мало розповідають про наших письменників, а вони дуже-дуже цікаві. Пригадую, як була здивована, що книгу своєї улюбленої письменниці Франсуази Саган (не пам*ятаю назви), але не дуже відому — не могла читати. Було нудно. Хоча читала перед тим "класику" Саган — "Чи любите ви Брамса?", "Здрастуй, сум"..., інші речі її відомі. Зате новели Кононенко просто проковтнула. Так само і Даниленка. Чи Ви читали Даниленка що-небудь?
Тому я дуже рада, що Ви своїм блогом деякою мірою "просвіщаєте" читацьку публіку. Ще раз прошу вибачення за різкість. Відверто кажучи, я так по-хамськи про Вас не думала, це вже в мені говорила образа. З повагою, Наталія.
Тон коментаря Наталії дуже нагадує світогляд самої Кононенко (?) Та ж нетерпимість і безпросвітність у судженнях, безнадійний песимізм ("ніхто там тебе не чекає" - треба ж таке!) А це ж іще не найбільш дошкульна критика Кононенко - серед того, що можна знайти у неті...
ВідповістиВидалитиДякую :) Людину добре видно з її текстів, нічого з цим не поробиш. Як то кажуть, скажи мені щось, щоб я тебе побачив. ;)
ВідповістиВидалитиДва коментарі Наталі потрапили в спам поза моєю волею, у мене немає наміру цензурувати аж так свій блог, знайшла їх тільки через 4 роки.
ВідповістиВидалити