неділю, 27 квітня 2014 р.

Далекий простір, Ярослав Мельник

У неосяжному просторі колективного несвідомого є арехетип вічної боротьби Системи і Свободи. У астрології прекрасно описує суть цих явищ протистояння Плутона і Урану. Одним із яскравих зразків художнього осмислення цього архетипу в літературі є антиутопія. 

Як правило, у центр сюжету письменник розміщує протистояння особистості, її прагнення до свободи та її боротьбу із Системою (наприклад, тоталітарною державою). Наскільки я можу судити з мого скромного досвіду опанування світової культури, донедавна у масовій культурі панувала тенденція до абсолютизації ідеї Свободи, як сторони Добра, Світла і Правди.

Останнім часом ми спостерігаємо більш мудрий підхід, відображення усвідомлення того, що руйнування Системи, може породити подібну їй структуру, а наслідки руйнації можуть нести не тільки свободу, а й страждання для людей. Це, зокрема, такі антиутопії, як "Голодні ігри" Сьюзен Коллінз, "Заручені" Еллі Каунді.

Як бачимо, це книги, які вважаються такими, що призначаються для сегменту young adult, тобто для підлітків. І це не випадково, бо саме у цей віковий проміжок людина з'ясовує для себе питання Свободи, Системи і свого ставлення до них.

У романі Ярослава Мельника "Далекий простір" відтворено далеке майбутнє людства, де більшість людей проживають у Мегаполісі. І є одна особливість - це світ сліпих, де зряча людина вважається психічно хворою. Головний герой - молодий хлопець на ймення Габр - прозріває. І в цю мить починаються його пригоди, у наслідок яких він спробує знайти своє місце у трьох світах. 

Від першої третини книги я була приголомшена, адже такої якості антиутопія, на мій погляд, цілком заслуговує на те, щоб зайняти почесне місце не тільки в українській, а й світовій літературі:
  • Хороше, майстерне письмо
  • Блискуче відтворення атмосфери світу майбутнього
  • Вдале розкриття теми істини, прозріння
  • а також пошуку героя себе під тиском Системи
Окрім того, книга достатньо містить філософських роздумів і поетичних алегорій, щоб зробити крок від масової до інтелектуальної прози.
Це ж прописна істина, що, щоб бути визнаною серйозними критиками, книга повинна бути трохи занудною. :)

У другій половині книги, спостерігаючи за борсаннями головного героя у обтяжливій дійсності, я поставила один єдиний мінус письменнику, який, утім не впливає на загальну оцінку "відмінно": автор сам так і не знайшов виходу. Це завуальовано досить вдало, але, принаймні, мені було помітно.

Чому? Пояснюю: впродовж книги читач спостерігає однаковісіньку схему: нестерпна ситуація під тиском Системи/ усе вирішується за героя/ муки героя - втеча- потрапляння у іншу Систему/ все вирішується за героя - втеча... І так по колу. Як правило, герой у абсолютній безвиході був порятований фактором ззовні. Як правило, Жінка була обмежуючим чинником, яка підкоряє себе герою (цікаво, як цей механізм програється у житті письменника?). І врешті - ми так і не дізнаємося, чого насправді хотів Габр, окрім того, що прагнув бути вільним, що його кликав "далекий простір".

Чим усе це закінчилося, читайте, воно того варте.

Суб'єктивне враження: 5/5.

Мелодія кави у тональності кардамону, Наталія Гурницька

Від прочитання книги Наталії Гурницької  "Мелодія кави у тональності кардамону" у мене лишилися дуже суперечливі відчуття.

Почну з негативу:
  • Нічого особливого у плані побудови сюжету: банальна історія молодої коханки і старшого чоловіка, яка могла б трапитися століттями раніше, чи пізніше. Особисто я не люблю коханок, як явище. І свого часу, ще у школі, читаючи "Анну Карєніну", я анітрохи їй не співчувала. 
  • До того ж авторка схильна до описовості у зображенні того, що відбувається. А я, як читачка, люблю співпереживати разом з героями. 
  • Хоча описи складають значну частину книги, текст я б не назвала "густим" - це, здебільшого зображення банального повсякдення і почуттів героїні.
  • Також ми не знайдемо у цій книзі яскравих діалогів - вони не характерні для письма авторки.
  • Окрім того, від історії кохання старшого чоловіка-шляхтича і молодої бідної міщанки-сироти можна було б чекати більшої гри на контрастах, більшої інтриги, активнішого розгортання сюжету....
  • Не можу й сказати про те, що авторка повністю справилася із історичним тлом. Особливо  погана справа із політичними подіями. Я думаю так, якщо не виходить вплести логічно у сюжет, то краще деякі моменти навіть не описувати, не зачіпати. 
Відтак виникає логічне запитання: якого біса, читаючи книгу зранку в метро, я ледь не пропустила свою станцію і мало не запізнилася на роботу?
Отже, щось у цьому романі є. Спробую розібратися, що.

  • По-перше, справжньої реалістичної жіночої прози в українській сучасній літературі бракує. Так, є жінки письменниці, але це не означає, що читачці, якій хочеться романтики і почуттів, є що читати. А жінки, за свідченням статистики, як правило, прагнуть від книги не інформації, а емоцій.
  • По-друге, у чому письменниця виявила неабиякий талант - це у зображенні еротичних моментів. Це у неї вийшло напрочуд чуттєво і вишукано. (Але любителькам пікантного - не сюди).
  • Попри усе авторці вдалося "оживити" своїх героїв. Вони можуть не подобатися, дратувати, але у їхнє існування віриш, що є головним у письменницькому ремеслі.

Суб'єктивне враження: 4/5.
Резюме: жінкам про жіноче.