Світлана Єременко, Терикони під літаком

Першу премію «Літературне відкриття року» за 2015 рік від Київської міської організації Спілки письменників України отримала журналістка Світлана Єременко за книжку оповідань «Терикони під літаком».

Власне, саме однойменне автобіографічне оповідання надзвичайно резонує із теперішніми подіями, адже у ньому описується життя молодої журналістки, яка за розподілом переїздить працювати на Донбас. Україномовна активна патріотка зустрічається із реаліями зросійщеного совкового оточення. І не випадковими після прочитання оповідання здаються ті події, які ми спостерігаємо на Сході зараз.

Інші оповідання письменниці також мають зв’язок із журналістським професійним досвідом авторки. По суті, кожне з них – це коротка історія із життя різних людей, часто із маргінального середовища (наприклад сповідь сексрабині, чи наркомана). Це виразно соціальна проза, яка показує проблеми сучасного суспільства.

Авторка, як і належить журналісту, здебільшого тримає дистанцію, ніби знімає документальне кіно. Загалом оповідання вирізняються більше змістом, а не формою. Моїй непоетичній натурі у такому тексті було комфортно, не люблю, коли слова відволікають від внутрішнього дійства... А ось воно часом було навіть не сказати, щоб болючим, а тяжким. Фінали інколи вражають більше несподіваною розв’язкою, а не хепі-ендом. Тому рекомендую вживати цей текст дозовано і не під поганий настрій.

Утім, зробити паузу посеред перебігу подій буде важко, адже сюжет розвивається часто настільки напружено, що важко відірватися (для мене такими історіями були «У прірві», а також «Перша доросла ніч у житті дівчини»).

До речі, одну з історій я читала вже кілька років тому, коли воно вже «загубилося» без підпису в мережі. Навіть пам’ятаю дискусію між читачами, чи це є справжня сповідь наркомана, чи художня вигадка. І ось з’ясувалося, що істина, як завжди, - десь посередині.

Холодне місто, Холі Блек

Після "Сутінок" Стефані Маєр книжковий і кіносвіт сколихнула вампіроманія. Як я вже зізнавалася, я безсоромно ковтнула із захопленням цей дикий треш Сутінок, бо ж там заховано щось глибоко архетипічне і жадане для жіночої душі. І, на жаль, та маса літератури про вампірів, яка з'являлася після, - була ще гіршою, часто нечитабельною взагалі.

"Холодне місто" Холі Блек - приємне виключення, адже написано значно майстерніше і достовірніше (наскільки це можливо зробити, беручи вампірську тематику).

У світі майбутнього вампіри - це буденна річ. Їх бояться і намагаються ізолювати у гетто, але водночас захоплюються ними і перетворюють у героїв реаліті-шоу.

Головна героїня, Тана, прокидається після вечірки і виявляє, що усіх її друзів вбито вампірами, а її екс-бойфренд вкушений і вже невдовзі матиме до неї не еротичний, а гастрономічний інтерес.

У цій гарненькій історії є все: екшн, любовна лінія, психологічна складова, пошук ідеалів й цікавий атмосферний світ майбутнього, населений не солодко-приторними добрими вампірчиками, а досить таки кровожерними істотами.

Партіали, Ден Уелс

Трилогія Дена Уелса про штучних людей-партіалів повернула мою любов до художньої літератури, яку похитнули "Любовне життя" Оксани Луцишиної і "Осіннє рондо місячної ночі" Алли Рогашко. (І інший треш укрсучліту).

Давно є не читала чогось такого, щоб змушувало відчувати себе книжкоголіком.

Це типовий якісний young adult-антиутопія, і, здається, чи не сильніший славнозвісних "Голодних ігор". 

Отже, коротко про зміст. Маємо світ майбутнього, де внаслідок війни з партіалами (продуктом генних технологій) і жахливого вірусу людей лишилося близько тридцяти тисяч і вони всі живуть у крихітному поселенні на острові. Вони вижили, але у них немає майбутнього, адже, хоча дорослі мають імунітет від вірусу (РМ), - всі народжені діти швидко помирають.

У партіалів також є свої проблеми. Виявляється, розробники встановили їм "термін придатності". Він вийшов, і вони починають помирати цілими виробничими партіями.

Одним словом, одинадцять років після Апокаліпсису світу загрожує ще один, з повним вимиранням двох видів розумних істот.

Головна героїня - Кіра Уокер - це типова така собі неспокійна особа, яка вважає, що їй не тільки потрібно вирішити звичайне підліткове питання - Хто вона така? Навіщо прийшла у цей світ?, - але й одночасно, не багато не мало, порятувати весь світ.

Власне, порятунком всього світу Кіра Уокер буде займатися всі три великі томи трилогії ("Партіали", "Фрагменти", "Руїни"). Оскільки головна героїня має шило в одному місці, то й текст роману - це суцільний екшн й переміщення. Хоча водночас сама дія розгортається досить таки повільно, адже автор ніби "смакує" повним зануренням у віртуальну дійсність постапокаліптичного світу.

І тут необхідно сказати найважливіше - найгіршою частиною трилогії є десь 1/4 першої книжки. Тобто той читач, який пробереться крізь хащі дуже повільного початку, отримає далі справжню насолоду.

Ден Уелс - чоловік, і це наклало свій відбиток: хоча тут навіть є типовий для подібної літератури любовний трикутник, але сама любовна лінія далеко не головна в усій історії.

Найбільше, що мене дивує після прочитання трилогії - це чому такий чудовий матеріал досі не екранізований?