Останнім часом я намагалася спершу читати книгу, а потім дивитися її екранізацію. Так я вирішила зробити і з "Прекрасними створіннями" двох письменниць: Камі Гарсії і Маргарет Стол.
На жаль, книга вийвилася напрочуд об'ємною і нецікавою. Сама історія ніби й непогана: тут є магія, загадки, кохання. Але немає чогось такого, що дозволяє по-справжньому насолоджуватися книгою, не спати ночами, закидати звичні справи.
Коротко про сюжет. Головному герою, Ітану Уейту, вже давненько сниться дівчина з зеленими очима. Одного дня вона з'являється у нього в школі. Виявляється, це племінниця місцевого відлюдника.
Дія відбувається у забутому Богом і людьми маленькому містечку на Півдні США.
На заваді коханню Ітана і Лени стануть прокляття, громадський осуд, темні й світлі маги.
Мені здається, що книга суттєво програла від того, що історію від "я-особи" розповідає не дівчина, а хлопець. Передати чоловічу, хай підліткову психологію, двом жіночкам-письменницям уже важко. Я прочитала загалом десь1/3 книги і можу сказати, що не було нічого, що дозволило б мені відчути мужність і привабливість головного героя. Все-таки, щоб кимось захоплюватися, необхідно тримати якусь дистанцію.
Другий програшний момент - це відсутність стравного причинно-наслідкового зв'язку і здорової психологічної мотивованості героїв. Картонні герої розміщуються у шаблонних ситуаціях. Звичайним людям притаманні сумніви, роздуми і нелінійність вчинків. А тут дійові особи рухаються у межах канону, а за його рамки - "ні-ні".
Третє - суто моє суб'єктивне. Усілякі містичні і фантастичні історії, як правило, виграють на контрасті нормального життя і чогось потойбічного. Це цікаво, до того ж дозволяє читачу/ глядачу самому примірити на себе, що було б, якби загадкове існувало поряд. У книзі ми цього не бачимо. Головний герой з перших сторінок готовий до зіткнення із магією. Немає також таємниці викриття Лени. Її чомусь, ні з того ні з сього, жителі міста відразу записують у відьми. А де здоровий глузд? Приналежність до сім'ї відлюдника (а може людина - хвора?), або ж те, що тріснуло скло (не так ефектно, як у фільмі), ще нічого не пояснює.
Одним словом, текст позбавлений нюансів, сумнівів героїв і хоча б мінімальної глибини. Простий і прямий.
Мабуть, двом письменницям необхідно було залучити когось третього, хто виписав би їм логіку і психологію. Бо сама ідея і детективно-містична історія, в цілому, непогана. Не дивно, що її навіть екранізували.
Отже, екранізація... Не дочитавши, я вирішила подивитися екранізацію і більше не мучитися.
Загалом вийшло більш-менш. Сценаристи дуже добре попрацювали, намагаючись втиснути купу тексту і різноманітних тонкощів у дві години екранного часу. Звичайно, довелося різати, скорочувати, переінакшувати. Тому ті, кому важлива святість тексту, можливо, будуть розчаровані.
Найголовніша вада фільму - це те, що він так само чомусь не зачіпає, як і текст...
Резюме: книгу я радила б не читати щоб не було "мучительно больно за бесцельно прожитые годы"
Фільм у цілому стравніший, ніж книга, тому порадила б шанувальникам жанру.
Суб'єктивне враження:
книга: 2+/5
фільм: 3+/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар