Мої Венера і Меркурій в Діві роблять мене монстром-мізантропом майже зовсім не чутливою до романтики. І так, я не люблю фільми Тіма Бьортона, хоча зараз я буду писати не про нього.
Про фільм "Життя Пі" (2012) говорили ще задовго до його появи на великому екрані. Як про щось глибоке, зворушливе, здатне перевернути твій внутрішній світ. Але про самий сюжет я знала напрочуд мало, тому якихось особливих очікувань у мене майже не було.
Отже, на рятувальному човні посеред океану опиняється підліток і тигр...
Що я можу сказати? Передусім - низький уклін сучасним технологіям, адже картинка - це найкраще. Деякі кадри можна включати замість зображень акваріума і тому подібного для медитації.
До того ж сама історія розказана уміло. З доокеанським періодом включно. Такий собі середньовічний ремісничий шедевр: бездоганно, але не ідеально. Загальне враження чимось подібне до "Хмарного атласу" (2012). Ніби ось-ось глядачу нарешті подарують якусь глибоку істину, глибину глибин просто, але цього не трапляється.
За що я справді вдячна творцям фільму - це за те, що вони не перетворили тигра на кавайну няшку, сиріч вегетеріанця і пухнастого котика. Було дотримано тонкий баланс між фантасмагорією і реальністю.
Врешті у мене виникають труднощі із традиційною суб'єктивною оцінкою фільму. Його було заявлено, як щось глибоко-духовне і незвичайне. Тоді виходить 4-/5.
І якось незручно себе почуваєш, адже у блозі купа підліткових історійок отримали значно вищий бал.
Якщо ж оцінювати, як звичайну, добротно склепану екзотичну історію, то безумовно 5... з мінусом. Адже не було чогось такого, що змушувало б мене просто "прикипіти" до екрану.
Немає коментарів:
Дописати коментар