Земля майбутнього, Tomorrowland, 2015

Бунтуюча молода дівчина, геніальний винахідник і відлюдник Френк і дівчинка-робот об'єднуються заради того, щоб врятувати світ.

Фільм, у якому зібралися такі відомі актори як Джорж Клуні, Х'ю Лорі і молода зірка Бріт Робертсон ("Далека дорога", 2015), міг би мати набагато якісніший сюжет. Але маємо те, що маємо: півтори години нічого не зрозуміло й головні герої тільки збираються зробити щось грандіозне. А потім все швидко розв'язується, ніби за помахом чарівної палички. Історія далеко не геніальна, а доскіпливих глядачів ще змусить поставити купу каверзних питань.

Х'ю Лорі - взагалі розчарування фільму. Нічого оригінального. Видно, що у актора не було взагалі ніякого ентузіазму зніматися. 

Я навіть сама не знаю, що мене змусило все-таки додивитися фільм до кінця. І ось саме останні хвилини прояснили дуже багато. По-перше, треба визнати, що стрічку варто дивитися дітям. І тільки дітям. Так, всі вже звикли до стилю унісекс (тобто до фільмів і мультфільмів, розрахованих на різний вік), але дорослі за невеликим винятком, не отримають задоволення від досить таки простої історії. По-друге, я щиро захоплююся американським кінематографом у тому плані, які ідеї він несе.

Мені якось трапилася на очі стаття про "Інтерстеллар" (2014), про те, як цікаво кінематограф орієнтує суспільство на масштабні наукові дослідження. Аграрна цивілізація протиставляється по-суті науково-технічному прогресу. Ось і ця стрічка, "Земля майбутнього", прямо закликає дітей мріяти, цікавитися технікою і ніколи не здаватися. Якщо у битві за майбутнє між Європою і США переможуть останні, то для мене це не буде дивиною. Європа загниває у болоті рефлексій, вона просто зациклилася на тому, щоб показувати у людях найгірше, і при цьому ще й милуватися цим. (До питання: ви багато знаєте молодих красивих французьких акторів?) Голлівудський продукт може здаватися в чомусь наївним і романтичним, але він у великій мірі орієнтований на добре й хороше в людині: на сімейні цінності, на американську мрію, на силу науково-технічного прогресу.

Суб'єктивна думка: 4-/5

Резюме: дивитися дітям. рекомендувати своїм дітям 

Богдан (Боб) Образ, Київ-Париж, 2015

(Із записів до спільноти ФБ "Моя книга")

Книга Богдана (Боба) Образа «Київ-Париж. У пошуках застиглого часу» здалася мені сумішшю путівника Lonely Planet і студентського блогу про амурні походеньки. Якщо ви не уявляєте мандрівку без балакучого живого, чи книжкового гіда, якщо у прогулянках по рідному місту ви доводите друзів до сказу розповідаючи найдрібніше деталі із життя тієї чи іншої пам’ятки архітектури, якщо вас однаково зачаровують і Київ, і Париж, - то це книга саме для вас.

Але обираючи її для читання слід взяти до уваги те, що текст має чіткий відбиток свого віку: як романтичний досвід автора, так і його міркування «про все на світі».

Щодо мене, то у подібній літературі я найбільше люблю суб’єктивний досвід. Відтак саме ці моменти були для мене найцікавіші у книзі. Якщо ж я і зупиняла свою увагу на чомусь іншому, ніж перипетіях роману автора із дівчатами, позначеними латинськими літерами X, Y,Z, то це були якісь деталі способу життя французів. Як наприклад, що означає жовта квітка на столі під час бранчу.

Із книжкою можна пограти в гру, знаходячи там вагомі для себе місця у Києві. Ось і скупий абзац, який упав мені в око: «На Б. Хмельницького, 11, знаходиться чудовий Музей української літератури, у бібліотеці якого зберігаються коштовні та раритетні видання. Раніше тут була церква Колегії Павла Галагана і зберігся зал, де Іван Франко вінчався з Ольгою Хоружинською».

Євгенія Гінзбург, "Крутий маршрут"

Євгенія Гінзбург, "Крутий маршрут"

(З моїх записів у спільноті ФБ "Моя книга")

Вражаюча книга про долю справжніх комуністів (а також про інтелектуальну еліту 1930-х рр). Про тих, хто не пустив собі кулю в лоба в 1933, свято вірив у партію і кого загребли у 1937.

Євгенія Гінзбург - комуністка, викладачка, дружина високого партійця, яку несподівано (для неї) звинувачують у терористичній діяльності...

Читаючи її спогади, я ще раз переконувалася у тому, що жодна художня книга не може бути настільки живою і цікавою, як свідчення очевидця.

А в цьому випадку досвід поєднався з неабияким письменницьким хистом. Текст Гінзбург змушує активно співпереживати і проживати разом з нею: чи це радість від спілкування з людьми після перебування у одиночці; чи нетерпіння звільненої жінки, яка ні хвилини не хоче перебувати в таборі і йде крізь снігову заметіль до коханого; чи безпросвітній морок безнадії під час повторного арешту.

Дивовижна книга як свідчення ірраціональності історії, неосяжних меж людської жорстокості і здатності людини до виживання.

Термінатор: Генезис, Terminator Genisys, 2015

Філософський відгук 

Фільм «Термінатор: Генезис» я очікувала із нетерпінням і прихованим острахом. Здається, ці емоції зрозумілі всім кіноманам, адже перші дві частини стали культовими, а останні дві були відвертим непорозумінням.

Отже, відразу до справи. Стрічка вийшла більш-менш стравна. Дивитися можна. Але перший інсайт, який захопив мене після перегляду і не відпускає мене досі, - це те, що час Термінатора минув. Сама ідея застаріла…

Що саме переважало у блокбастерах мого дитинства, тобто 80-х – 90-х рр. минулого століття? Наявність двох полюсів добра і зла, демонічного злого героя й хорошого хлопця з  міцними кулаками.

Якщо хтось розуміється на «Спіральній динаміці», то це світ червоних і синіх цінностей, світ сили і віри в те, що добрим хлопцям можна все.

У принципі, можна сказати, що кіномистецтво трохи відставало від інтелектуальних досягнень західного світу. Але в останні десятиліття ситуація почало виправлятися. Почали з’являтися глибокі речі, спроби дуже цікавих рефлексій й моделювання різних реальностей на кіноекрані. Добро й зло почало втрачати свої ясні контури. Мистецька кіноеліта зрозуміла, що зло – це не потвора з рогами, яка не має стосунку до тебе, варто лише не піддаватися спокусі. Людство раптом почало розуміти, що те, що ми називаємо злом, насправді є частиною нас самих…

Не випадково, наприклад,  у масовій культурі «раптом» з’явилися добрі вампіри…

І, до речі, у фільмі «Термінатор: Генезис» ми бачимо ось цей елемент, коли щось обертається у протилежну якість. Я маю на увазі трансформацію одного з головних дієвих осіб: від ідеалізованого позитивного до абсолютно негативного героя.

Але творці фільму не змогли провести «аранжування» історії до кінця. І я розумію, чому: над ними тяжіли стереотипи побудови сюжету перших двох частин. Відтак більша частина фільму – це типові стрілялки-доганялки, які для сучасного глядача можуть видатися прісними.

Хоча.. на жаль, велика частина суспільства ще не пройшла ось цю парадигму мислення блокбастерів 80-х. І, на жаль, останні політичні події змушують деяку частину суспільства регресувати до синього, чи навіть червоного мислення.

І не випадково, на мою думку, найкраща стрічка на тему штучного інтелекту на сьогодні – Transcendence(2014), - провалилася у прокаті.