Першу премію «Літературне відкриття року» за
2015 рік від Київської міської організації Спілки письменників України отримала
журналістка Світлана Єременко за книжку оповідань «Терикони під літаком».
Власне, саме однойменне автобіографічне
оповідання надзвичайно резонує із теперішніми подіями, адже у ньому описується
життя молодої журналістки, яка за розподілом переїздить працювати на Донбас. Україномовна
активна патріотка зустрічається із реаліями зросійщеного совкового оточення. І
не випадковими після прочитання оповідання здаються ті події, які ми
спостерігаємо на Сході зараз.
Інші оповідання письменниці також мають
зв’язок із журналістським професійним досвідом авторки. По суті, кожне з них –
це коротка історія із життя різних людей, часто із маргінального середовища
(наприклад сповідь сексрабині, чи наркомана). Це виразно соціальна проза, яка
показує проблеми сучасного суспільства.
Авторка, як і належить журналісту, здебільшого
тримає дистанцію, ніби знімає документальне кіно. Загалом оповідання
вирізняються більше змістом, а не формою. Моїй непоетичній натурі у такому
тексті було комфортно, не люблю, коли слова відволікають від внутрішнього
дійства... А ось воно часом було навіть не сказати, щоб болючим, а тяжким.
Фінали інколи вражають більше несподіваною розв’язкою, а не хепі-ендом. Тому
рекомендую вживати цей текст дозовано і не під поганий настрій.
Утім, зробити паузу посеред перебігу подій
буде важко, адже сюжет розвивається часто настільки напружено, що важко
відірватися (для мене такими історіями були «У прірві», а також «Перша доросла
ніч у житті дівчини»).
До речі, одну з історій я читала вже кілька
років тому, коли воно вже «загубилося» без підпису в мережі. Навіть пам’ятаю
дискусію між читачами, чи це є справжня сповідь наркомана, чи художня вигадка.
І ось з’ясувалося, що істина, як завжди, - десь посередині.
Немає коментарів:
Дописати коментар