Написати коротку навіть не рецензію, а нотатку про роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого" підштовхнули мене спершу великий ажіотаж, а потім скандал, які розгорнулися навколо виходу цього твору.Відразу наголошу, що вважаю поезію Ліни Костенко, чи не найкращою в усій українській літературі. Це я беру до уваги зріз ХІХ-ХХ століття, не забуваючи про "розстріляне відродження".
Але чим по своїй суті є "роман" Ліни Костенко? - Підбіркою новин за певний період часу. Між нею недоладно постійно рефлексує головний герой. І не можна не погодитися з критиками з "Кабінету", що знання і психології, і мислення чоловіка, діяльність якого пов'язана із комп'ютерами, у Ліни Костенко поганеньке.
Може, я застрягла у реалізмі ХІХ ст., чи безнадійно попсована поп-культурою, але мої вимоги до хорошого роману наступні: цікавий сюжет, добре прописані психологічно головні герої, передача відчуття атмосфери доби, у якій відбувається дія, хороша мова. Добре, коли є гумор. Відмінно, коли автор - мудра людина, яка любить життя і людей.
Можливо, Україні й потрібно у різних галузях перейти наново від епохи народництва до епохи модерну, хто його зна... (Совкове народництво рідкісно остогидло.) Проте, шановні автори безсмертних шедеврів безсюжетупотіксвідомості! Ви вже у ХХІ столітті, а такі прийомчики були новими ще на початку ХХ століття.
А направду сказати, чому "роман" Ліни Костенко "не мій" - бо він "не добрий"... І прикметно, що у пані письменниці не вистачило мудрості сприйняти критику...
Резюме: не сотвори собі кумира і читай ліпше поезії Ліни Костенко, вони, справді, блискучі!
Немає коментарів:
Дописати коментар