Сьогодні пощастило побувати на презентації нового роману Олеся Ільченка "Моя кохана К'яра" у Національному музеї літератури України.
Київського письменника Олеся Ільченка я відкрила для себе передусім через його твори для дітей. Моя трьохрічна племінниця із задоволенням слухає його "Як крокодилу зуби лікували", "Пригоди динозавриків" та інші. Але нова книга тільки для дорослих. Якщо судити із відгуків тих, які вже прочитали, а також з рецензії на буквоїді, то для дорослих із міцними нервами.
Головний герой роману, Сашко, успішний бізнесмен у сумнівному медичному бізнесі. Одного разу він у літаку зустрічає привабливу вишукану дівчину на дивне ім'я К'яра. Між ними спалахує кохання, але його перериває безглузда смерть дівчини. І ось тут починається хоррор-частина: Сашко бальзамує тіло К'яри, щоб і далі насолоджуватися коханням з нею.
Роль третього у цій історії припадає другу Сашка - чесному і трохи наївному Славку. Саме його листи буде перечитувати у в'язниці головний герой. Чого він туди потрапить - прошу прочитати самостійно ;)
Щодо імені К'яра. Сам автор нам підказує іншу К'яру - К'яру Мастрояні, актрису, дочку славетних Катрін Деньов і Марчелло Мастрояні і, доречі, просто красиву жінку. Її фото можна переглянути на кінопошуку і переконатися, що вона є безперечним втіленням європейської жіночності.
Головний герой теж має кінопаралелі. Його кохана, К'яра, порівнює його із Джудом Лоу, зауважуючи, що Сашко привабливіший, бо не такий "солодкавий". Звісно, що кіноману відразу спаде на думку фільм "Красень Алфі, або чого прагнуть чоловіки" (Alfie, 2004). Головний герой стрічки той ще бабій. Олександр також змінює жінок, як рукавички, поки не зустрічає К'яру.
Цей новий роман Олеся Ільченка позиціонується, як моторошна історія незвичного і аморального кохання. Вірно з точки зору маркетингу (скандал ліпше продається), але не вірно з точки зору оцінки самої книги. Адже це не просто "страшилка" (особливо для філолога старшого покоління :))))) На мій погляд, це чудовий зразок модерного українського інтелектуального роману, що має кілька шарів:
- це цікава хоррор-історія;
- love story (2/3 книги цілком романтичні);
- travel story (читач разом із головними героями здійснить подорож затишними куточками Європи);
- це урбаністичний київський роман, адже автор є киянином, закоханим у своє місто. Жителі столиці із задоволенням впізнають назви вулиць та ресторацій.
- це й філософський роман, наповнений алюзіями для обраного кола інтелектуалів та роздумами про культуру, сенс буття та інші традиційні теми саморефлексій. Доречі, дуже потішилася оцінкою автора явища "шістдесятництва".
Чомусь, читаючи книги я пригадала іншого автора, який любить писати про "збоченців" :) - славетного німця Патріка Зюскінда. Пригадайте лишень його "Парфумера" та "Голубку". Але що потішило в книзі пана Олеся, - це його прагнення все ж таки вберегти читача від надмірної "чорнухи". Це важливо для тих, хто турбується про свою духовну і енергетичну чистоту. Натомість у Зюскінда занурення у світ героя відбувається на всі 100%, і мимоволі переймаєш весь бруд на себе.
Під час зустрічі Олесь Ільченко сором'язливо нарікав на труднощі написання прози поетом. Це він даремно. Однією із безумовних переваг книги - легкість мови оповіді.
Вам може не сподобатися книга, якщо Ви надто болісно ставитеся до питання смерті. А тим паче - жахаєтеся теми сексу, і некрофілії зокрема.
Суб'єктивна оцінка: надзвичайно якісна проза, 5/5.
Резюме: для всіх любителів сучасного українського інтелекутального роману.
Немає коментарів:
Дописати коментар