Роман Володимира Лиса "Століття Якова" я вважаю одним з найкращих в українській сучасній літературі. Схоже, я не одинока в своїй думці, відтак і на екранізацію цієї книги багато хто чекав із нетерпінням.
Коротко про сюжет для тих, хто настільки не цікавиться українською сучасною літературою, що не чув, не читав, не знає. Отже, книжка "Століття Якова" розповідає про... Якова, чоловіка, який прожив сто років. Але, як кажуть на весіллях, "життя прожити - не поле перейти". Тим більше, коли українська історія за останні сто років надто була багата на драматичні події, які хоч не хочеш мусиш прожити.
Так і Яків: кохає, страждає, служить у війську, воює у війнах. І навіть під кінець життя має свій останній бій.
Я вже давно читала саму книгу, але, маю таке відчуття, що постать самого героя у книжці більше промальовується як героїчна. Я навіть пам'ятаю, що говорила про першого "альфа-самця" в українській сучасній літературі. У фільмі аж до останньої серії Яків досить таки пасивна фігура, а історія з ним відбувається, а не він творить своє життя. По суті, це історія "дуже глибокого" партизана. Хоча українська історія така, що демонстративні героїчні типи мали значно менше шансів прожити таке довге життя.
Що стосується самого фільму, варто згадати, що ще до завершення прем'єри у нього полетіло каміння. Що це лубок, примітив і театральщина. І, звісно, критики по-своєму праві.
Так, знову тема українського села. Знову головний герой весь час, сидячи за столом, ріже сало з хлібом.
Так, акторам часто бракувало переконливості. Взагалі, славетні діалоги і монологи Кокотюхи можна було скоротити. Чомусь було видно, що творці фільму робили акцент саме на тому, що говориться. Це, можливо, доречно, у театральних постановках, але кіно - це все-таки візуальний жанр. І щоб фільм ожив, і не мав вигляд дії у дешевих декораціях, треба показати саме життя. Оператора мені хотілося повісити на великій українській груші. І, певно, що режисера також...
Покажіть історію через повсякденне життя героїв! Якщо це село, то хай вони роблять якусь роботу. Покажіть, як у цій роботі проминають роки. Якщо це кохання, то хай будуть кілька мовчазних епізодів, але таких, щоб ми зрозуміли, що це любов. Де побут війська? Як там жилося головному герою, селюку?.. А ще цікавезна тема - як було тій Зосьці, шляхтинці, яка приїхала в українське село ґаздинею? Зараз шоу знімають "панянок-селянок" - настільки цікавою є тема "акультурації", вживання особистості у незвичне для себе середовище.
Звісно, брак візуального зображення - це похідний дефект ще з книжки, яка скоріше за все писалася аудіалом. Володимир Лис має таку хибу. Але це не завадило йому написати дуже добрий роман. А ось у кіно так не можна.
Перенесеною із книги є ще одна хиба - не зовсім добре розкрита психологія головних героїв. Для кіногурмана бракує тонів і напівтонів. Але частково це було компенсовано справді хорошими типажами акторів. Мені здається, кастинг дуже хороший.
Відчуття театральності посилювалося тим, наскільки по-кустарному відтворювалася атмосфера доби. Звісно, великою мірою це зумовлюється тим, що грошей в українського кіно не так багато. Хоча мені здається, що тут проблема не тільки в цьому...
Але досить критики! Так, серіал має вагомі хиби. Але, в цілому, відчувається суттєвий крок вперед українського масового кіно. Цей серіал і не мав бути аж таким шедевром, на мій погляд. А хоча б зробити гідну конкуренцію москальському серіальному лайну. І цю функцію він виконав "на відмінно".
Приємно, що звучить українська тема. Для масового кіно важливим є також те, що й акценти розставлено правильно.
Щодо себе особисто, то я не сподівалася, що я подивлюся серіал з задоволенням, без перемотки й у той же час із певною часткою зворушення.
Так що "Століття Якова" - це гарний почин. Сподіваюся, що українське кіно зробить роботу над помилками і буде з роками тільки збільшувати кількість і підвищувати якість.
Немає коментарів:
Дописати коментар