«Найкраща (найгірша) у світі Різдвяна вистава», Барбара Робінсон

Перевиховання Гердманів, або перевиховання Гердманами

«Найкраща (найгірша) у світі Різдвяна вистава», Барбара Робінсон

Не встигли ми попрощатися із літом, а вже починаємо планувати новорічні святкування. Для тих, хто хоче бути підготовленим до різдвяної подарункової лихоманки, пропоную відгук на книжку Барбари Робінсон «Найкраща (найгірша) у світі Різдвяна вистава».

Вже у самій назві заховано половину сюжету – читач дізнається про історію однієї Різдвяної вистави у типовому американському містечку. Одного року все починалося, як завжди, але несподівано участю у виставі зацікавилася родина найбільших хуліганів міста. Шестеро Гердманів, які є страшним сном дітей і вчителів, які нічогісінько не знають про народження Ісуса Христа, беруть усі головні ролі у Різдвяній виставі.

Прийом письменниці простий і цікавий водночас. Вона бере людей з простим мисленням, які не знають суті справи, і вони починають ставити незручні запитання: чому Ірод помер своєю смертю? (І йому ніхто не показав де раки зимують). Як так трапилося, що місця не знайшлося навіть для Ісуса Христа? Як мала б дбати про святе немовля його матір? Хто такі волхви і що за дари вони принесли?

І виявляється, якщо поставити запитання там, де факт сприймався як звичайний і доконаний, то можна зробити чимало відкриттів. По суті, відбувається те, що в літературознавстві називається «перепрочитанням».

Водночас я ловлю себе на думці, що це «перепрочитання» є актуальним не так дітям, як дорослим. Попри те, що ця історія, сповнена гумору й дотепів, буде цікава дітям, але саме дорослі зможуть по-справжньому поцінувати контраст між «дикунською», але безпосередньою реакцією Гердманів і пристойним добропорядним товариством, де син священника грає роками свою роль не через палку віру, а через синівський обов’язок, а дівчинка з янгольським личком (за звичай, виконує роль Марії), має неабияку пиху й марнославство.

Здавалось би, це влучний опис пуританського американського суспільства. Але не тільки. Хто не знає радянської традиції «гнати туфту» і робити щось «для галочки»? У тоталітарному суспільстві – це був засіб для виживання. Але зараз цей психологічний захист вже вичерпав свою функцію і слугує відчутним гальмом прогресу.

Свіжий погляд і вдале перепрочитання неможливе без граничної відвертості й хуліганства. І головні герої – шестеро дітей Гердманів – впоралися із завданням блискуче. 

У той же час дитина прочитає про те, з чим має справу кожного дня – з однокласниками із неблагополучних родин, які мають такі звички, про які у добропорядній й стерильній літературі не говориться. І знову ж таки, за доброю традицією західної «хуліганської» дитячої літератури ми побачимо позитивну розв’язку.

Трохи вибивається із загального тексту міркування нібито тієї дівчинки, від особи якої ведеться оповідь, де простежуються дидактичні нотки. Але, певно, що для середньої школи важливо все-таки було проставити акценти.

Таким чином, книжка є цікавою і для дітей, і для дорослих. Дивовижно, що для релігійних і для тих, хто ставиться до релігії байдуже. Загалом, для тих родин, які мріють, щоб їхні діти були не тільки чемними, а й мали власну думку.

Але обережно! Книга буде неприємна для фанатиків, консерваторів й людей без почуття гумору.