Фільм про те, як небезпечно самотнім жінкам тримати котів. Наприклад одного дня разом із ним до будинку може увірватися ґвалтівник. Так трапилося і з головною героїнею фільму "Вона" з Ізабель Юппер (Мішель) у головній ролі.
Але далі дія розвивається нетипово. Мішель зберігає спокій, не повідомляє у поліцію й намагається сама розібратися у ситуації.
Як глядачка, я очікувала, що ось воно тут і почнеться - реалізація блискучого плану помсти. Я сподівалася екшену й триллеру. Але натомість отримала психологічну драму.
Окрім ґвалтівника, як виявляється, Мішель має багато проблем із навколишніми: тут і син, який закохався у стерву, і колишній чоловік з своєю теперішньою, і егоїстичний коханець, і привабливий, але одружений сусід, і мама, яка збирається на старості років за чи не вдвічі молодшого за себе, і зухвалий колега... І над цим всим хаосом тяжіє важка травма дитинства, адже Мішель - дочка серійного вбивці.
Розгублена, я дивилася на те, що відбувається на екрані і врешті-решт починала усвідомлювати, що головна ідея не у помсті, а у тому, що монстр живе у кожному з нас...
Зокрема, цікавою є постать самої головної героїні. Очевидно, що вона до деякої міри має психопатичні нахили. Її емоційні реакції свідчать про це. І водночас вона дуже конструктивна психопатка. На мій погляд, вона може бути зразком людини, яка змогла приручити свого монстра.
Розв'язка має вигляд двозначний, або ж я чогось не зрозуміла. Так до кінця і не ясно, чи то продовжувалася гра, чи розмова у авто вказувала на те, що Мішель вирішила вийти з гри. Не знаю...
Попри цікаву ідею, мені все-таки чогось бракувало у цьому кіно. Здається, можна було б розставити яскравіше акценти. Бо для двох годин - це і забагато, і надто мляво.
Загалом, дивний-дивний фільм, і, чесно кажучи, якби я знала, що мене чекає, я не впевнена, чи обрала б я його для свого вечірнього перегляду.
Немає коментарів:
Дописати коментар