Нескорений, 2008

Продовжую Тиждень українського кіно. Сьогодні патріотичний день. Переглядала стрічку "Нескорений" про генерала-хорунжого УПА Романа Шухевича. 

Хоча я історик за фахом, але час з початку Другої світової війни завжди мене цікавив найменше з усіх історичних періодів. Зізнаюся, знаю про УПА та Шухевича небагато. 

Фільм розповідає про останній рік життя Романа Шухевича, але є спогади про довоєнний і воєнний період...

Почну з позитиву. Знаючи жалюгідний фінансовий стан українського кінематографу, варто визнати, що творці фільму зробили свою роботу максимально добре. Думаю, історики цього історичного періоду знайдуть, до чого причепитися, але пересічному глядачеві атмосферності буде досить.

Також добре те, що фільм розповідає про зацьковані сторінки нашої історії, про героя, якого під тиском радянської пропаганди робили десятиліттями антигероєм. 

Для глядача стає зрозумілим, чому, власне, так радо на українських землях спершу зустрічали німецькі війська. Не оминає стрічка і конфлікту між українськими націоналістичними силами з німцями, коли останні проявили себе не з найкращого боку.

Хорошими є сюжети з прийняттям присяги, із шпиталем у селі, а також кілька сцен про масові страти ув'язнених радянськими військами, які відступали.

На цьому мої позитивні враження закінчуються... "місто засипає і прокидається мафія". Я розумію, що це страшенно патріотичний і потрібний фільм, але навіщо героїчний епос знімати у формі поетичного кіно? Коли є красиві пози, довгі плани й візуальні метафори, які як хоч, так і розумій. 

Сценарій прописаний надзвичайно нечітко, він розмивається в усій цій поезії, немає логічного стрижня, який би все тримав докупи. Так, якийсь українець, взявши на озброєння Вікіпедію і підручник з історії щось то зрозуміє. Але насправді історія покрита туманом і, наприклад, для закордонного глядача буде абсолютно не зрозуміла.

Візьмемо наприклад "Хоробре серце" (1995) з Мелом Гібсоном у головній ролі. Навіть якщо ви в житті ніколи не чули про боротьбу шотландців проти англійців, вам усе зрозуміло. Ба більше - цікаво і захоплююче. І ви в житті не забудете, що така боротьба була.

Також в особі Вільяма Воллеса (героя Мела Гібсона) ви побачите живу людину, а не ікону-панегірик.

З психологічними характерами головних героїв у цьому фільмі взагалі біда. Хто ці всі люди на екрані? - хочеться вигукнути. Які стосунки зв'язують Галину із Романом? Хто вона? Яка вона? І так про всіх інших.

Герої фільму не контактують один з одним як з людьми. Відтак життя на екрані не оживає.

Загалом фільму бракує цілісності. Так, з біографіями досить складно вивести якусь одну головну ідею, на яку б можна було нанизати, як намистини, різні події. Це не детектив, де знайшов вбивцю, то й по всьому. Але це не неможливо.

Я зараз, можливо, скажу дуже крамольну річ, але чим швидше українське кіно, як і українська література відійдуть від потоку свідомості, метафор і поетичного кіно Довженка і Параджанова, і почнуть розказувати прості історії, але так, щоб діставало до самого серця, тим краще.