Сафо, 2008

Поки маю час вирішила собі організувати давню задумку - "Тиждень українського кіно". Почала з не зовсім українського "Сафо" (2008).

Фільм розповідає про недовгий медовий місяць молодої американської пари, яка приїздить на острів Лесбос. Примхливій донечці багатого татуся, яка щойно вирвалася з-під опіки няньки, ввижається, що вона реінкарнація її тезки - давньогрецької поетеси Сафо. Цю фантазію розпалює і підігріває донька російського археолога (Богдана Ступки) - Хелена.

Чоловік Сафо, здавалось би, виграв щасливий приз, одружившись із багатою нареченою. Тим більше, що сам він людина творча - художник. Але він не недооцінив здатність своєї обраниці створювати драму на рівному місці.

Загалом сюжет настільки простий, що важко непроспойлерити розвиток дії. 

Що безумовно є перевагою фільму - це хороша операторська робота, яка дозволяє насолодитися красою Криму, де все знімалося. Тема цілком добре лягає у заданий історичний період - 1926 рік, коли гуляли ідеї "вільного кохання", а також любили справи сердечні підганяти під усякі штучні концепції. Також це час нарочитості, демонстративності. До певної міри істеричний час.

Це відповідає загальному духу історії і характеру головної героїні.

З іншого боку, ми далеко не в 1926 році і мені б хотілося, щоб історія звучала переконливіше, герої були прописані із хоча б якимсь психологічним підґрунтям, а в сюжеті була хоча б якась інтрига.

Окрім того, гарні краєвиди не можуть прикрасити головних героїв. Я розумію, що це погано характеризує мене, як критика, що я розглядаю мистецтво не як заради мистецтва, а з точки зору "героїня - дурепа", але важко стриматися. А блог мій, тому стримуватися не буду.

Тому історія для мене звучить насправді так: побралися двоє, і все було чудово. Але молода дружина від нічого робити вирішила придумати собі драму й перепаскудити все, що мала. Потихеньку вона сама повірила у ту історію, яку сама собі придумала, і зійшла з розуму. І в цьому контексті поведінка її чоловіка і подруги цілком зрозуміла. Бо їм, як тверезомислячим людям, божевілля видається не дуже привабливим.

Хелена - ще один огидний персонаж із цікавим життєвим сценарієм "хочу те, чого не можна", або "дай, що їси". Але вона, на відміну від Сафо, не заграється, а зберігає тверезий глузд. Це власне те, що можна виснувати із того, що нам показано на екрані, бо насправді над її мотивацію сценаристи вирішили не заморочуватися.

Звісно, пікантності додає багато-багато еротики. Але коли нема хорошого сюжету і головних героїв - це не те, що може виправити ситуацію.

Девізом фільму я б оголосила перші рядки відомої російської пісні: "Кому? Зачем?" ... було знімати цей пустий фільм. Ні для розуму, ні для душі.