Передусім, я хотіла б повідомити, можливо, хтось не знає ;) - у 1936 році у Берліні золото у командному фехтуванні отримав аж ніяк не єврей, а італієць Манджаротті Едоардо...Ця інформація необхідна під час перегляду фільму "Смак сонячного світла". Він розповідає про єврейську сім'ю в Угорщині в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. Власне, "Смак сонячного світла" - це назва старовинного сімейного алкогольного напою. Іронічно для українця прозвучала теза на початку фільму "Хазяїна шинку любили в селі, бальзам на травах, який він готував, допомагав від усіх хвороб". Хі-хі-хі....
Одним словом, як Ви вже зрозуміли, фільм демонструє нам, як тяжко бути євреєм.
Не сказала б я, що я є антисеміткою, проте не люблю надмірної поляризації на "чорне-пречорне і біле-прибіле, стражденні-престражденні"... Доречі, у рідній українській риториці ненавиджу тему "ніхто так не мучився, як ми". Це якесь народництво і звуження світогляду до одного-єдиного власного села, себто хутора. Поки є Камбоджа, нам ще гріх жалітися.
Враження від фільму мені також попсувала участь у ньому двох акторів, яких я, м'яко кажучи, не дуже люблю: несимпатичний і холодний, як жаба, Рейф Файнс, і просто несимпатична Рейчел Вайс (її я не злюбила, здається, після славнозвісного "Фонтану", який вразив багатьох, але не мене). Втім, гірку пігулку підсолодила присутність Дженіффер Ель (яку кожна пристойна жінка пам'ятає із серіалу 1995 року "Гордість і упередження").
Та все ж, Рейфа Файнса було аж-аж забагато, адже він грає цілих трьох представників сім'ї Зонненшайнів. І це протягом трьох годин!!!
Але, якщо побороти в собі відразу до єврейського пафосу і фізіономії Рейфа Файнса, варто визнати, що в цілому фільм вийшов їстівним, не дарма на кінопошуку він має пристойний рейтинг і від глядачів, і від кінокритиків. (Останнє не викликає здивування, адже вельможні критики люблять такі національно-суперечливі, але не надто небезпечні теми).
Резюме: для шанувальників історичного кіно і єврейської тематики.
Немає коментарів:
Дописати коментар