Кен Фоллет, Світ без кінця

Вже з рік я з нетерпінням очікувала на появу цієї книги в Україні, чи на просторах інтернету. Книгу мені пощастило не купувати (як з'ясувалося згодом, видання нікчемне: дороге, але книга швидко розсипається). Як і першу частину - "Стовпи землі" - продовження книги ("Світ без кінця") я читала у електренному варіанті.

На той випадок, якщо є такі, що ще не освоїли 1100 сторінок першої і 900 сторінок другої книг: Це розповідь про середньовічну Англію ХІІ і XIV століть. Події здебільшого відбуваються у вигаданому містечку Кінгсбрідж.

Чим мене "підкупив" Кен Фоллет?

- епічністю, можливістю спостерігати за життям героїв кілька десятиліть. Це ідеально підходить всім подібним до мене романтикам, які хочуть не скільки прочитати, скільки "прожити" книгу;

- простою реалістичною прозою, де є сюжет, де є логічне викладення матеріалу (як цього бракує в укрсучліті!);

- намаганням відтворити історичну епоху. Саме "намаганням", адже без неточностей і огріхів не обійшлося. Але можна спожити хоча б міф про середньовіччя :)) Як воно було насправді й історики не знають, це я Вам, як історик кажу. :)) А вельмишановний Фоллет все-таки доклав зусиль, щоб вивчити якийсь мінімум із історії повсякдення.

Втім, читачам, які ще прагнуть познайомитися із "Стовпами землі" і "Світом без кінця", я б радила зупинитися на "Стовпах..." Так у Вас лишиться відчуття чогось грандіозного і прекрасного, бо "Світ...", як не прикро визнати, є вже вторинним. Герої повторюються, сюжетні лінії також... Одним словом, відчуття вчорашнього сніданку - вчора був смачнющим, а сьогодні - прісно. І тоді стає врешті очевидним, що при своїй добротності, Кен Фоллет не є геніальним автором. А шкода.

Але шанувальники епічної реалістичної історичної прози мене все'дно слухати не будуть. Хоча б з любові до жанру. І правильно зроблять. Адже такі добре склепані романи не часто потрапляють до меню сучасних книжкових гурманів.

Вам не слід читати роману якщо:

- у художніх творах прагнете виключно світлого і пухнастого (красоты! товарищи, красоты!). На сторінках обох романів, є й насильство, і згвалтування, і бруд і всяка інша нямка, без якої тяжко уявити реальне середньовіччя часів чуми і воєн;

- боїтеся великих розмірів, тут реально два Талмуди;

- не любите історії. Доречі, як і в "Дотику" впадає в очі те, що автор інколи аж "перепрацював" над технічною частиною. Якщо в "Дотику" смерть для бляндінок у нудотних описах золотовидобувної справи, то у "Світі..." - у архітектурних заморочках.

Щось я сьогодні зла, тому, щоб не відпрацьовувати потім погану карму, буду вже завершувати своє графоманство.

Резюме: читати любителям історичних романів.