Я не хочу святкувати цей день, тому що ця дата аж ніяк не символізує поразку тоталітаризму. Скоріше перемогу однієї тоталітарної системи над іншою, і над політкоректною боягузливою Європою, яка віддасть на поталу "ведмедику" Чехословаччину, Болгарію, Угорщину, шмат Німеччини, Польщу і Румунію (Варшавська угода, 1955 р.). Тільки б її не чіпали.
Передусім, друга світова війна, якщо вже на те пішло, скінчилася 2 вересня, а міжнародним днем перемоги над фашизмом вважається 8 травня. Власне, коли відбулася капітулація Німеччини.
Велика вітчизняна війна, доречі, це війна 1812 року.
Про пакт Молотова-Ріббнетропа взагалі мовчу.
Я щиро співчуваю кожній окремій людській трагедії другої світової війни: чи з Червоної армії, чи з німецької, чи української. Всюди були прекрасні люди, які були кинуті у вир військових подій.
Але я не можу, в принципі, поважати когось тільки тому, що він уже старенький і сивенький. Вибачити, залучивши всі свої релігійні і нерелігійні погляди, можу. Але вшановувати... Тут вже даруйте. Я кажу про активних учасників, про співтворців тоталітарної системи, яких вижило набагато більше, ніж тих, яких посилали в окопи без зброї, якими вимощували мінні поля (радянське саперське ноу-хау). Це вони зараз ратують за повернення у Союз, голосують за Януковича... Саме тому що не було проведено люстрації, ми ще досі в такій глибокій Ж...
І якщо хтось переконаний, що "такого більше не трапиться". То я можу відповісти: саме так вважали всі ті, хто пережив жахи першої світової. Але була друга, ще жахливіша.
І совок ще натхненно дихає нам в спину. Адже Стуса "померли" ще в такий близький нам 1985 рік...
Прощати, але пам'ятати....
P.S. На фото - Соловки.
Немає коментарів:
Дописати коментар