Мені має бути соромно. З двох взаємовиключних причин: що я так пізно ознайомилася з"безсмертним творінням" вельмишановного пана Бузини, або ж, що все-таки вирішила ознайомитися.
Я не буду виписувати грізний пост про "україножера" Бузину (Власне, яка країна, такі й теракти)...
Скажу лише, що цей "шедевр" не є "чистим протестом". Хі-хі-хі... Як на мене, він дуже органічно вписується в нашу класичну народницьку традицію філологічних студій і критикописання, яка мене неймовірно дратувала ще зі школи.
Як то кажуть, "я пишу, а критики розберуться..."
Згадаймо, як у школі нас вчили писати "правильний твір": береш ідею, головне "правильну" (про любов письменника до рідного краю і неньки-України), вибираєш мелодраматично-сентиментальні пафосні репліки в цьому ж контексті і вставляєш побільше цитат...
Твір Олеся Бузини - це частково та ж літературна міфотворчість і жонглювання фактами. Проте візьму на себе гріх, сказавши, що повагу викликає любов пана Бузини до джерел...
Резюме: не читайте Бузину, читайте твори Шевченка і спогади про нього - і робіть самостійні висновки
Немає коментарів:
Дописати коментар