Продовжуючи тему творчості Марини Гримич, хотілося б коротко висловитися на тему її нового роману "Second life". У книзі розповідається про мандрівку 33-річного Артема Шуліки потойбіччям та власними спогадами. Всі 162 сторінки історії відбуваються у ті лічені хвилини, коли відбувається реанімація молодого чоловіка.Особисто мені найбільше сподобалася та частина книги, де головний герой, успішний професійний девелопер, переживає внутрішню кризу та іде у глибокий дауншифтінг. Пустеля, трейлер, зорі, і бомжуватий знайомий...
Решта книги для мене не була такою захоплюючою. І причина не у відсутності майстерності авторки, скоріше - у культурному розриві наших поколінь.
Я вже говорила, що книги Марини Гримич - це лоскотання розуму. Так от, як правило, різні покоління мають різні подразники. Зокрема, чесно кажучи, я абсолютно випала з того культурного дискурсу, де Максім Горький може відігравати якусь знакову роль. (Це не означає, що я не пробувала щось із його творів читати).
Таким чином я опинилася поза контекстом.
Таким чином я опинилася поза контекстом.
Можливо, ця книга може викликати внутрішній опір у віруючої людини.
Резюме: для невіруючої частини інтелігенції Києва 40-50 років для легкого чтива на відпочинку .
Немає коментарів:
Дописати коментар