Роман «Дефіляда вМоскві» Василя Кожелянко – зразок фантастичного роману у стилі альтернативної історії. Написаний із залученням західноукраїнських патріотичних діалектизмів і хорошої порції відбірного стьобу. (За визначенням Тамари Гундорової, «полі-кітчу»).
Коли я починала своє знайомство із романом, то думала, що він десь ошивається на маргінесах літературного процесу. І лиш потім дізналася, що книга стала лауреатом премій «Гранослов» і журналу «Сучасність», а також є переможцем акції «Книжка року 2000».
Альтернативний хід розвитку історії гріє душу «щирого українця»: 1941 р. війська Вермахту, не без допомоги хороброї Української повстанської армії, розбили більшовиків. Україна вільна і незалежна, і що головне, без комуняків.
Починається роман із приїздом додому, у Чернівці, «командира розвідувальної роти першого куреня бриґади спеціяльного призначення Українського війська хорунжого Дмитра Левицького». Невдовзі він має знову сісти до потяга, щоб взяти участь у військовому параді у Москві. Після німців по Червоній площі будуть крокувати мужні українські вояки.
Читаючи першу третину роману, я міркувала, що вона може добре підійде для прочитання підліткам чоловічої статі. Тут Вам є супермен-герой, який у бою легко перемагає, п’є літрами, не п’яніючи, і користується взаємністю у жінок. І стереотипізовані образи: якщо москаль, то за горілку здатний «родіну-мать» продати, якщо німець, то пихатий арієць, якщо італієць, то франт. Така собі «чорно-біла» героїка.
Аж ні, - це література для «лоскотання розуму», тобто для всіляких літературних інтелектуальних збоченців. І чим в далі в ліс, себто в текст, тим тяжче воно читається простим смертним читачем. Іронія письменника неймовірно тішить десь так до середини твору. Але далі починається така мішанина стилів, об’єктів висміювання, що вся ця каша з борщем і компотом перестає бути стравною.
Ну, не варто викладати в одному творі все, з чого ти хотів поглузувати за останні кілька років, або ж за усе свідоме життя.
Трішки цитат, які припали мені до душі.
Відтворюючи сторінки альтернативної історії, Василь Кожелянко подає «повоєнні» сторінки із підручника історії, які він творить у дусі радянського патріотичного соцреалізму. Зокрема: «Під Одесою бойове хрещення отримали літаки українських Військово-повітряних сил, які 360 разів бомбардували позиції комуністичних військ. Невмирущою славою вкрив себе полк морської піхоти під командуванням Я. Осипенка. Півтисячі ворожих солдатів знищила кулеметниця Н. Ниленко, влучно вціляла у сталінців снайпер Н. Павленко. Десант, висаджений із кораблів українського Чорноморського флоту біля Одеси, знищив 6 тисяч сталінських солдатів».
Він використовує слова і звороти, які ніби зійшли із сторінок радянської агітаційної літератури: «сталінські опричники», «народні месники», «яскравий приклад масового героїзму», «вічною славою вкрили себе герої-націоналісти» або ж речення «Вічно живою і хвилюючою подією ввійшло в історію нашої країни взяття Києва».
Особливе «дякую» пану Василю Кожелянко за змалювання типовою професорської «конференції»:
«Зібрались вони поговорити про роль жовтих і синіх ниток у геометричних візерунках домотканих гуцульських і шотландських тканин у патріотичному вихованні підростаючої молоді, зокрема в контексті подій 1374-го і 1939 років, відповідно в Шотландії та Карпатській Україні».
Суб’єктивне враження: 3-/5.
Резюме: в цілому вигляді сіє творіння не є стравним. «Не все зразу, не все зразу...»
P.S. Треба сказати, що відчуваю себе дурненькою блондинкою, бо мій смак далекий від смаку сучасної української інтелігенції. Зокрема, наведемо схвальнівідгуки:
Сьогодні вже соромно бодай не читати (якщо не прочитати на даний момент) його творів... У кожному разі, ті, хто не читав «Дефіляду»... стараються приховувати цей ганебний факт від уваги прогресивної української громадськості. А потай дістають заповітну книгу... та й замикаються з нею в якійсь комірчині. Певен, що години, віддані Кожелянкові, будуть незгіршими у їхньому житті.
(Олег Сидор-Гібелинда, газета «Дзеркало тижня» № 10 (385), 16-22 Березня 2002 року
Його романи стали одною з перших вдалих спроб створення українського фентезі з присмаком «віртуального реваншу» за поразки українства в реальній дійсності. Деміургійний потенціал Кожелянка поки що важко визначити, враховуючи те, що всі його романи – суть один метароман про «віртуальну українську Імперію», коннотований з народними казками, мілітарними фантазіями антиросійської спрямованості та науково-популярними розвідками про Атлантиду. Читабельність Кожелянкової прози дозволяє їй претендувати на увагу широких читацьких кіл.
Володимир Єшкілєв
Може, колись хтось зніме фільм по його роману «Конотоп», а ще краще – «Дефіляда в Москві». Однозначні українські блокбастери.
Роман Чайка, з чату на «ПІК України» 24.12.2008
Немає коментарів:
Дописати коментар