Вважається, що Стефані Маєр - це низький літературний смак посередньої графоманки. Свою прихильність до "Сутінок" інтелігентна людина має старанно приховувати, або ж зазнати прилюдної ганьби. Але моє психологічно незріле підліткове "Я" у тілі без п'яти хвилин тридцятилітної жінки - читає Маєр із мазохістським захопленням.
Я вже зізнавалася у цьому гріху - симпатії до "Сутінок". Тепер дійшла черга до "Господині" (2008).
На жаль, я не читала в українському перекладі і нічого не зможу про нього сказати.
Обрала для читання "Господиню" спершу німецькою мовою з очевидних причин - проста книга про любов для підлітків - це саме те, що потрібно для вивчення іноземної мови. Але прочитавши кілька десятків сторінок, я так зацікавилася, що поглинула решту за кілька днів вже російською, порушуючи всі свої уявлення щодо правильного розпорядку дня.
Сюжет: Землю цілком окупували прибульці-"паразити", які використовують людські тіла, як носії. Вижила лише невеличка кількість людей. Головні героїні - дівчина Мелані й інопланетянка Анні, мусять ділити одне тіло на двох. Звісно, що подобаються їм різні чоловіки, що спричиняє певні незручності.
Перша половина книги дуже жвавенька. Я навіть було подумала, що Маєр все-таки трохи навчилася писати. Але чим далі, тим більше сюжет сповільнюється, таким чином середина книги - це типові душевні терзання героїні, знайомі нам ще з "Сутінок". До повторів слід зарахувати також любовний трикутник (чи то чотирикутник?). Такі метання з обов'язковими поцілунками то одного головного героя, то іншого, мене стомили не тільки з "Сутінок", а й з "Голодних ігор" іншої авторки.
Серед повторів, звісно, ж - міжвидове кохання.
Категорично не раджу читати книгу тим доскіпливим читачам, яким важлива правдоподібність. Система планет, наприклад, із всякими Дельфінами, Ведмедями і Павуками, на мій погляд, дуже примітивна. У кращому разі, казкова. Я намагалася просто не звертати на це увагу.
Реалізація ідейного заклику "мир і любов" часом надто приторна і прямолінійна, але, в цілому, мені симпатична.
Як плюс - головна героїня - Анні - набагато симпатичніша за Беллу Свон. Хоча її рефлексії також здатні проїсти мозок.
Під кінець книги, сюжет розгортається активніше, і кінцівка вийшла, як на мене, простенькою, але ефектною.
Я вже писала, що сила Маєр - у зверненні до потаємних архетипічних бажань певної жіночої аудиторії. У сфері передачі емоцій вона сильна.
Також це та книга, яку можна отак запоєм прочитати. Хоча наша українська література має значно інтелектуальніші потуги, а от так захопити за просте людське - зась. (Або ж, припускаю, мене, як дитя Голівуду і загниваючого західного світу, не зачіпає своє національне)....
Суб'єктивне враження: 4+/5. (У межах своєї цільової аудиторії. З "Війною і миром" порівнювати не потрібно).
Резюме: лише для дівчаток, захоплених всяким містичним і фантастичним.
Немає коментарів:
Дописати коментар