У пам'яті зринає фраза із спогадів Хемінгуея, коли він казав про Фіцджеральда. Не можу пригадати точні слова, але зміст такий, що автор "Великого Гетсбі" мав вигляд того, хто знав, що написав справді хороший роман. Мені здається, що це дуже пасує письменниці Трейсі Шевальє та її книзі "Дівчина з перловою сережкою".
Хто дивився екранізацію із Коліном Фертом і Скарлет Йохансон, пам'ятає загальний сюжет історії: молоду дівчину наймає родина художника Яна Вермеєра, який пише з неї всесвітньовідому картину "Дівчина з перловою сережкою". Попри те, що фільм і роман різняться за деякими деталями, дивовижно, як творцям фільму вдалося дуже влучно передати загальну атмосферу книги з її специфічною інтровертованістю Ґріт, головної героїні.
Також і письменниці в своєму романі вдалося багато, що не можна не дивуватися її вправності. В першу чергу, це, звісно, добре скраяне єдине полотно сюжету. Вона описує досить таки звичайне повсякденне життя служниці Нідерландів XVII століття, але так добре, що читач не має шансів занудьгувати.
Історичне тло вплітається органічно й ненав'язливо. Жодна деталь не вибивається, як то часто буває в історичних романах, коли щось вставляється тільки заради диковинки, притаманній певному історичному часу.
Історія змушує задуматися над становищем жінки у жорстко стратифікованому суспільстві, де ідея "соціальних ліфтів" не була можливою, в принципі. Спостерігаючи за життям Ґріт, бачимо що вона має хист до мистецтва, вона значно глибша, спостережливіша й розумніша за свою господиню, яка тільки й вміє, що народжувати дітей. Але у Ґріт немає шансів реалізувати свою "американську мрію", в Нідерландах XVII століття такого ще не знали...
Що важливо, що це болюче питання письменниця порушує не через дидактичні феміністичні настанови й гасла, не через нетипові сюжети для історичної доби, чи творення героїні, яка б більше відповідала ХХІ століттю. Ні, Трейсі Шевальє вистачило тактовності, щоб вишукано накреслити цю проблему ледь помітним штрих-пунктиром.
Так само вправно вона розкриває психологічну складову роману. Мене навіть не напружило те, що доводить до сказу в інших книгах - дещо однобокий погляд на умовно негативних персонажів - дружину Вермеєра Катарину та його доньку Корнелію. В історії, яка оповідається від "я-особи" це терпимо. А от загалом психологічна складова феєрична. Блискуче передано ту напругу великого будинку, де живуть люди, які бояться один одного, до того ж скуті соціальними умовностями. Там, де є місце недомовкам, брехні й маніпуляціям, там неодмінно все закінчиться вибухово і чимось негарним.
Найкумедніше, що історія в своїй суті проста - як непросто жити під одним дахом великій сім'ї із гарненькими служницями, надто якщо служниця розуміє справу чоловіка краще за дружину. На сучасний лад це було б щось про багатого бізнесмена, багатодітну домогосподарку і розумну секретарку з провінції.
І насамкінець - ця книга дуже еротична, наповнена ледь усвідомленими бажаннями й внутрішніми пристрастями, які майже ніколи не виходять на поверхню.
Немає коментарів:
Дописати коментар