Жив собі журналіст Адам. І, як всі порядні американці, любив побігати. І як відповідальний молодий чоловік, коли в нього заболіла спина, вирушив до лікаря.
А тут виявляється, що у нього - рак і шанси вижити 50 на 50...
Адам цілком звичайний герой. Ходить на роботу, має подружку-художницю, уникає розмов із гіперопікаючою матір'ю. І, як звичайна людина, він не буде, як це часто буває в таких фільмах про помираючих, віднаходити якісь аж надто глибокі сенси у житті, чи кардинально змінювати свій спосіб існування, не спіткає його й якесь феєричне кохання. Одним словом, це комедія-драма про звичайного ракового хворого.
Фільм напрочуд психологічний. І той факт, що на Адама не спускається просвітлення, не заперечує того, що головний герой все-таки робить свої маленькі відкриття про себе, своє життя і своє оточення.
Ось щодо людей навколо, то фільм тут себе показав найкраще. Бо люди навколо - вони... просто люди. І вони мають паскудну властивість бути недосконалими. Прагнуть впоратися, підтримати і самому вигребти на поверхню, і не всім це вдається. Боюся, що у більшості по-своєму не вдається.
Я не знаю, як іншим глядачам, але сам фільм мені був дуже болючим. Ці суперечності спілкування між людьми різали по живому. Тому комедійною складовою, надто виконаною у класичному американському стилі, я не змогла насолодитися.
Як бонус до фільму - сюжет із відвідуванням Адамом психолога. 24-річна докторантка - це блискучий зразок психолога-початківця, у якої багато теоретичних знань і невпевненості в собі, і надто мало практичного досвіду. Вона ще намагається порятувати кожного, має труднощі із встановленням особистих меж і недопущенням сексуальних контактів із клієнтами.
Таким чином, у її роботі мало показано психологічної практики, але ось робоче повсякдення змальовано тонко і влучно.
Немає коментарів:
Дописати коментар