Дім дивних дітей, Ренсом Ріггз

Те, що я все-таки прочитала цю книжку зумовлено, в основному, двома факторами:

- мене зацікавив трейлер фільму, який скоро з'явиться на екранах, з неймовірною містичною Евою Ґрін;

- я мала паперову версію книжки. Це якось дисциплінує.

Це якщо відразу висловити основну думку рецензії.

Ідея сюжету, м'яко кажучи, не нова.

Головний герой - класичний підліток-невдаха. Навіть наявність повної сім'ї й достатку не рятує ситуації. Звісно, його драматичний конфлікт із світом і собою ще більше загострюється, коли за дивних обставин помирає його дід.

Не новою є й історія про будинок, де живуть діти з надздібностями, куди врешті-решт (ой, як не скоро) потрапляє хлопець.

Певно, з книг та фільмів з таким сюжетом можна скласти окрему бібліотеку, а також написати солідну дисертацію.

Але насправді я не вважаю вторинність злом. Інколи хочеться прочитати щось "таке", але в новому виконанні. Або ж подивитися чергову мелодраму, де з перших хвилин знаєш, яким хепі-ендом все скінчиться.

Справа в іншому. Насамперед історія Ренсома Ріггза має присмак механічно сконтруйованої, що підкріплюється тим, що в своїй оповіді він опирається на автентичні "дивні" фотографії. Ну, фішка. Ну, вигадка. Ну і?

Також сама дія розвивається надміру затягнуто. Це могло б себе виправдати, якби це йшло на користь створення особливої атмосфери. Але ж ні. Окрім загального гнітючого присмаку механічного світу, в якому досить-таки незатишно знаходитися, я нічого не відчула.

В той же час автора абсолютним нездарою теж не назвеш. Історія тримається докупи й попри вторинність сюжету все-таки має свій почерк. Було кілька захопливих моментів, на одному з яких я навіть мало не пропустила свою зупинку метро.

Думаю, попри моє "фе" книжка все-таки припаде до душі тим, хто свого часу полюбляв Гаррі Поттера (не читала, не моє).

А екранізацію дивитися буду. Судячи з трейлеру, вона обіцяє бути видовищною й мати суттєві відмінності від оригіналу.