Книга, по якій проїхалося моє СуперЕго.
Дивуюся кожного разу, коли співрозмовник говорить, що не чув про "Сніданок у Тіффані". Хто не бачив екранізації 1961 року з Одрі Хепберн у головній ролі? Здається, це вже класика.
І дивно писати свої враження про класику, але буду. Адже критичне сприйняття і власна думка актуальні саме тоді, коли йдеться про якісь загальновизнані стандарти.
Отже, Він і Вона. Ми, здається, так і не дізнаємося, як звали головного героя, від особи якого ведеться оповідь. Вона буде його деякий час називати Фредом, як її брата, солдата, який на час оповіді воює на фронтах Другої світової війни.
Вона - це Голлі Голайтлі, куртизанка. Її минуле оповите туманом й легендами. Живе за кошти прихильників, які дають їй щось на вбиральню й таксі. Живе сьогоднішнім днем, а на візитівці пише, що вона "подорожує". І справді філософія Голлі проста - вона в очікуванні багатого життя, в якому матиме свій затишний розкішний куточок, а до того часу вона не буде прив'язуватися, розпаковувати чемодани, давати коту ім'я.
Попри те, що Голлі зачаровує головного героя, мені вона, як особистість, не видалася аж такою привабливою. Це досить примітивна малоосвічена дівчина, егоїстична, яка керується власною вигодою і боїться відповідальності. Вражає її здатність до самообману. Вона не просто не розуміє деяких ситуацій і речей, а не хоче розуміти.
Нічим не кращий і головний герой. Письменник-початківець. Невдаха, який займає у житті позицію спостерігача. На його очах розгортається драма дівчини, яка йому подобається. Але він не буде робити абсолютно нічогісінько, щоб поборотися за її прихильність.
Одним словом, для мене це абсолютно не романтична книга. Навпаки, болюча. Про ту частину людської особистості, яка не є надто приємною. Вона інфантильна, недолюблена, пасивна, перебуває у пошуку джерела вічної і безумовної любові, а тіло прагне до затишку і комфроту будь-якою ціною. Вона надзвичайно аморальна й егоїстична. І вражаюче вразлива. В цій темній частині людської особистості почуваєшся безпорадним й розгубленим. Тут поховані наші мрії й ілюзії, які в реальному житті ніколи не збуваються.
Водночас, мені здається, що не переведуться такі сюжети, де чоловіки будуть закохуватися у таких інфантильних жінок. Адже вони відкривають їм двері у вигадане ідилічне дитинство: де життя - свято, де можна робити те, що хочеться, де можна уповні насолоджуватися свободою і безвідповідальністю.
За загальною атмосферою книга мені нагадала роман "Великий Гетсбі" й фільм "Солодкий листопад" (саме настроєм, не сюжетом).
P.S. До речі, як здебільшого буває, книжка не має такого романтичного хепі-енду, як у фільмі.
Немає коментарів:
Дописати коментар