"Вонгозеро" Яни Вагнер я читала запоєм. Я дуже люблю постапокаліптику, але рідко коли натрапляю на щось вартісне. Звісно, з нетерпінням очікувала на продовження книги. І лиш тільки воно з'явилося, кинулася до крамниці.
Отже, невелика група людей, які вижили під час епідемії грипу, нарешті дісталася до місця призначення - Вонгозера. Але це місце не рай, навіть більше схоже на пекло: у тісній занедбаній хатинці тепер живуть зовсім різні люди. Конфліктів не уникнути. До того ж необхідно щось їсти. А загроза смертельної хвороби ще не подолана.
Загальне враження - книга очікувано слабша від першої частини. Відчувається, що письменниця писала її на хвилі несподівано шаленого успіху "Вонгозера", й часом у неї траплялися якісь періоди творчої кризи. Таке враження, що авторка вже стомилася від свого дітища.
Але, в цілому, книга буде цікава шанувальникам. Написана вона не блискуче, але якісно.
Що мене особисто здивувало - це психологічна дистанція головної героїні від свого чоловіка. Письменниця не приховувала, що писала максимально футуристично-автобіографічно, адже прагнула уявити, якби то воно було б, якби вона потрапила у таку ситуацію. І ось над цим моментом - відчуженням щодо чоловіка - Фрейд би плакав.
Втім, можливо, це я надумую неіснуюче, компенсуючи своє незадоволення від відсутності повноцінної любовної лінії.
Суб'єктивне враження: шанувальникам "Вонгозера".
Рузюме: 4-/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар