Габі Кьоп, Навіщо я народилася дівчинкою?

У 1945 році п’ятнадцятирічна дівчинка Габі Кьоп неодноразово зазнавала сексуального насильства з боку солдат радянської армії. На довгі десятиліття на цю тему в німецькій історії у родинах, і в державі було покладено табу. Народ проходив болісний процес покаяння і спокути. Маленька Габі виросла, але не змогла впоратися із психологічною травмою і так і не створила сім’ї. Лише у віці 80-ти років жінка змогла опублікувати спогади про два тижні 1945 року, які грунтуються на її щоденникових записах.

Український переклад книги вийшов у видавництві «Зелений пес» у 2011 році під гучним написом «Сексуальні «подвиги» радянських визволителів». Тверда обкладинка, дизайн доречний.

Любителям «полунички» відразу скажу, що Габі пише дуже лаконічно, описів сцен насильства немає. Також суто з точки зору письменницької майстерності текст дуже простий. Його цінність саме в тому, що це живе свідчення подій, які до цього часу неоднозначно можуть сприйматися і в Німеччині, і на території колишнього Радянського Союзу, але які водночас є надзвичайно болючим досвідом для близько 2 млн. німецьких жінок.

Як це справді є в житті, у спогадах Габі Кьоп немає ні чорного, ні білого. Вона подає і ненависть до росіян-гвалтівників, і свідчення людського ставлення деяких радянських солдат до цивільного німецького населення, і знайомство із остарбайтерками, дівчатами з України.

Взагалі, висновок напрошується такий: у порядності немає національності. Адже неодноразово Габі зраджували самі ж німецькі жінки, які прикривалися дівчинкою, щоб самим не стати жертвами насильства. 

І фраза "Де наша Габі?" надовго засідає в голові.

Текст у перекладі Юлії Горбач, з одного боку, простий, яким і є мовлення п’ятнадцятирічної дівчинки, з іншого боку, якось грубо складений. Чесно кажучи, мені важко судити, чи це особливість німецької мови, чи особливість написання Габі Кьопп, чи суто не здатність перекладачки зробити текст «легким» для читання. Ніби добрий переклад, а читаєш, ніби продираєшся по джунглях.

Черговий раз подратувалася із вживанням «виглядати» замість «мати вигляд»...

Стаття «Індивідуальні спогади та історичний контекст» німецького історика Біргіт Бек-Геппнер у кінці книги – на мій погляд, є прикладом того, як політкоректне мислення, у своїй суті далеке від такого мудрого понадрелігійного прийняття, здатне вихолощувати у думці оригінальність і свіжість мислення. Кажучи простіше, стаття абсолютно ні про що, втілення реверансів у бік покаяння за наслідки націонал-соціалізму як явища та недоречного тут бюрократичного тлумачення явища сексуального насильства.

Одним словом, цю статтю можна не читати.

Суб'єктивне враження: 5/5

Резюме: читати всім, хто хоче мати власний, незашорений штампами радянського минулого, погляд на історію.