Ось так склалися зірки на небі, що у новій екранізації "Анни Карєніної" зустрілися три мої нелюбові:
- мені неприємний самий персонаж Анни. Я абсолютно не хочу розуміти цю гру гормонів, у наслідок якої руйнуються священні сімейні узи. Можливо, тому що я сама схильна до того, щоб руйнувати стосунки... Одним словом, ще в школі, читаючи роман Толстого, я цілком стояла на стороні Олексія Карєніного.
- не люблю актрису Кіру Найтлі. Особливо, коли вона посміхається, здається, що це мавпочка, яка корчить гримаски.
- я не сприймаю сюрреалізму ні в кіно, ні в літературі. В той же час творці фільму чомусь вирішили показати свою версію цієї історії саме в такій формі. Дія відбувається у театрі. Основний акцент забирають візуальні ефекти - театральні облаштунки, які ефектно з'являються і перебудовуються. До того ж театральність підкреслює хореографія рухів героїв.
Розчаровують абсолютно далекі до епохи костюми, які за задумом костюмера мають більше підкреслювати настрій й ідею.
Тому, на мій погляд, в якихось епізодах Кіра Найтлі мала вигляд, даруйте за слова, шльондри...
Звичайно, ідею цієї всієї награності легко прочитати: тут йде мова про фальш вищого суспільства і бла-бла-бла в такому ж дусі. Але кожну з цих ідей можна подати лаконічно без істерики і гротеску, методами, які не виходять за рамки реалізму.
Зокрема, про істерики. Я такого неадекватного припадку на кінних перегонах ще в жодній версії не бачила. Цікаво, чи це могло б таке трапитися із дворянкою ХІХ ст.?
Я терпляче, не відомо, з яких причин, терпіла фільм майже годину. Але попереду лишалася ще одна. А настрій вже й так був невимовно депресивний. Одним словом, десь останню третину довелося переглядати на перемотці.
Звичайно, що цього всього слід було б очікувати. Режисер фільму - Джо Райт - відомий мені ще по двох фільмах: "Гордість і упередження" (2005) і "Спокута" (2007). Що об'єднує ці два фільми? Звичайно, Кіра Найтлі у ролі головної героїні. Але, окрім очевидного, і зневага до історичної достовірності й відтворення атмосфери епохи, що ми спостерігаємо у "Анні Карєніній". Також надмірна драматизація відчуттів, коли чути хрускіт заламаних рук. Такий в'їдливий смердючий запах пафосу.
Якщо хтось відомий із базовими положеннями соціоніки - це типово гамлетівське.
Я розумію, що, в цілому, це по своєму якісний продукт, але НЕ МОЄ.
Резюме: 2+/5 (кілька балів за ідею і візуальну картинку).
Немає коментарів:
Дописати коментар