Мої пошуки доброго кіно тривають...
Цього разу вони мене привели до чудесної казки про принцесу на синьому коні. І що мене найбільше подивувало, що певні гротескно-абсурдні фантасмагорійні моменти (які я, щиро кажучи, терпіти не можу), не викликали у мене негативних емоцій.
Фільм розповідає про медовий місяць романтичної Камілли і її коханого, дрібного шахрая, Сіліаса. Фільм-подорож до Ніагарського водопаду, місця, "яке неодмінно мусять відвідати всі закохані". Цю божевільну і зворушливу водночас подорож не може зупинити ніщо, навіть смерть нареченої.
Безумовними перевагами цього фільму є: чудовий гумор, простий, але захоплюючий сюжет і гра акторів. Їм просто віриш.
Фільм про те, що кожна людина має щось хороше у собі. І що справжнє кохання вічне, як категорія, пропри усі обставини. І про те, що мрії мають здійснюватися.
Резюме: один з найкращих романтичних фільм, які я бачила.
Дуже поважаю автора вищесказаного, але дозволю собі цього разу не погодитися.
ВідповістиВидалитиСказати, що я розчарована цим фільмом, - це не сказати нічого. Це один із найбезглуздіших романтичних фільмів, які мені доводилося бачити. Щодо вказаних переваг фільму:
- гра акторів: головних - справді відмінна. Мабуть вони зробили все, що могли в межах сюжету і заданих їм образів;
- гумор: чорний. Нормальній людині може бути весело, тільки якщо смерть ніколи не підходила близько ні до неї, ні до її близьких;
- сюжет: ой... тут би цілий опус написати. Уявіть собі, що люди розрили землю і побудували фундамент на величезний замок, а в результаті звели дерев'яну халупу, там підперши її чим попало, а там підлатавши. Протиріччя, недоробки і поверховість часом доводять до сказу.
Обґрунтую: головна героїня начебто й любить свого нареченого, але при цьому її не турбує його щастя. Він з кислою пикою і пляшкою у відчаї проводить весілля, не може сказати "так" перед олтарем, не розуміє, нащо йому та подорож до місця, "яке неодмінно мусять відвідати усі закохані", бо він, власне, не закоханий. Але Каміла безтурботно скаче на весіллі з подругами під дитячу пісеньку і питання «Може, я не достатньо добра для нього?», «Може, він з іншою буде щасливіший?», «А як би коханому хотілося провести медовий місяць?» просто не навертаються їй на думку. Всю глибину її почуттів і міру самопосвяти коханому глядач мав би зрозуміти за розповіддю її дядька про те, що, переглядаючи записи прихованих камер, де наречений здійснює крадіжку, вона зауважила, як личить йому светр!!!
Вже коли своєю ідіотською, егоїстичною поведінкою доведе чоловіка до сказу, Каміла раптом поцікавиться, чи любить він її. Але з подивом виявивши, що ні, вона вирішує, що це не причина аби не тягти його у весільну подорож. Мовляв, всі проблеми через те, що їх під церквою рисом посипати забули.
Далі герой, треба розуміти, закохується в Камілу. Мабуть тому, що вона стає живим трупом, бо якось суттєво поведінка героїні не змінюється. Але з боку героя - жодного розпачу від того, що дівчина вже мертва. Жодного почуття вини (адже під час аварії він був за кермом), жодних намагань якось цьому зарадити. Цілковита впевненість обох у тому, що життя повернулося у тіло Каміли саме для того, аби вона побувала біля водоспаду. Ось він: сенс життя.
Ще один люблячий герой - власник блакитного коня. Він і поготів: начебто й знає, що його улюблена тварина після смерті не мала би жити і що життя їй повернуто для чогось важливого, але і далі спостерігає, як з живого-покійного коня злізає шкіра і використовує його в своїх «шоу», не роблячи нічого аби з те щось важливе з конем трапилось. Хіба що раптом вирішує його застрелити.
Далі: міліція стріляє в Сайруса. Жодного жалю, болю, почуття вини з боку Камілли. «Не треба було мені тягти тебе до водоспаду», «Через мене у тебе самі неприємності», «Без мене ти не був би коханий, але був би живий» - та де там до таких думок. Ще до того, як глядач збагне, чи герой тільки поранений, чи вже мертвий, Каміла кинеться з ним у водоспад. І це лиш те, що конче хочеться сказати.
Додам ще тільки одне: якщо вже режисери акцентували увагу на таких некрофільських речах, як волосся, що злізає з героїні, страшний сморід від її тіла, пальці, які у неї відламуються, то не варто було робити жодних сцен з поцілунками. Бо всі думки лиш про те, чи відчуває герой трупний запах з рота героїні, чи ні!
Як на мете, то резюме таке: кожну мить треба вчитися жити і любити. Бо може трапитися, що і смерть, і життя після неї (чуже чи власне) для вас означатимуть не більше, ніж червона перука – «ну що ж , так теж гарно!».
Здається, ми вже давно обговорили цей фільм з автором коментару, нарешті в мене дійшли руки до відповіді у блозі. :)
ВідповістиВидалити1. У нас абсолютно протилежні погляди з авторкою коментарів щодо смерті. Якщо для Вас - це те, про що Ви говорите пошепки, наближення чого боїтеся і жахаєтеся, звісно, для Вас це буде ду-у-же нестандартний і неприємний погляд на смерть.
У мене зі смертю склалися більш спокійні стосунки внаслідок моїх майже буддистських переконань.
2. Це фільм не для здорового глузду. Це та ситуація, де потрібно відчувати. Головна героїня, на перший погляд, кохає кохання, ідеалізує об'єкт свого захоплення, не питає свого чоловіка про його бажання. Але за її ідеалізацією криється вміння побачити в коханому його найкраще, те, що інші люди не можуть побачити. Oksy пропустила той момент, коли Каміла дає зрозуміти коханому, що насправді пам'ятала про його зізнання (що він не кохає її), але вона "забуває" це, щоб поїхати все-таки до Ніагарського водоспаду, де головний герой зможе перейти кордон!!!!!!
3. Головний герой відчуває і провину, і розпач, і розгубленість. Принаймні я це побачила. :)) Як правило, у поганому кіно актор показує лаконічного у вияві емоцій героя, коли йому самому бракує таланту. Це не той випадок. Сувора мужність - йому до лиця. А закохується він у Камілу, коли починає про неї турбуватися... І спершу йому, дійсно, тяжко від її трупного запаху...
4. Власник блакитного коня. Ось де блискуче показана трансформація почуття кохання! Кохати - і тримати поруч, попри все. Кохати - і тому відпустити. Яка чудова паралель з тим, як Каміла відпускає коханого біля Ніагари: "втікай, перейди кордон, живи, будь вільним...!"