Один молодий український письменник нещодавно почав себе позиціонувати "принцом жахів". При всій моїй симпатії до нього - не йому бути українським Стівеном Кінгом, бо справжньою "принцесою жахів" української літератури може, по праву, бути Вікторія Гранецька.
Беручи її книгу - "Тіло ТМ" до рук, я навіть не сподівалася, що така тендітна молода дівчина може так безсоромно витягати на поверхню всі людські страхи і жахи...
У історії про могутню міжнародну корпорацію "Тіло ТМ", яка за хороші гроші переселяє людські душі, переплелося безліч сюжетних ліній. Це справді повноцінний роман, де є багато персонажів, де густий насичений текст, ніби наваристий борщ; де хороша добірна мова майстерно слугує напрочуд ду-уже багатій фантазії авторки.
Однак... Так історично склалося, що коли книга мені сподобалася, я активно її поширюю серед своїх колег, друзів, знайомих. Художня література не затримується на моїх книжкових полицях. Цього разу я навіть не знаю, що робити, чия психіка з кола моїх знайомих витримає цей роман.
І це справді дуже вагоме зауваження - книга Вікторії Гранецької "Тіло ТМ" рекомендована тим, хто зможе подужати текст, щедро насичений кров'ю, катуваннями, убивствами, згвалтуваннями і насильством.
Хоча з іншого боку, той, хто відкриється найтаємничішим закуткам людської душі, бажанням, які не личить оприлюднювати, може пізнати й інше - що ця книга може подарувати і цікаві філософські інсайти і насолоду від справді якісного тексту.
Щастить мені останнім часом на книги, які не соромно внести у світову скарбницю літератури. Так було з "Далеким простором" Ярослава Мельника, так є з "Тіло ТМ" Вікторії Гранецької.
Суб'єктивне враження: 5/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар