На початку ХХ століття до Сполучених Штатів Америки у пошуках кращого життя вирушали тисячі японців. Здебільшого це були самотні чоловіки, які, освоївшись у новій країні, потребували жінку. І ось вони почали "виписувати" із своєї батьківщини наречених.
Жінки пливли до невідомої їм країни з чужою культурою, де їх чекали незнайомці - їхні законні чоловіки.
Саме про колективну долю таких жінок розповідає роман Джулії Оцуки "Будда на горищі".
Чому колективну? Чи не вперше у своїй читацькій практиці я зустрічаюся із таким явищем, коли оповідь ведеться не від третьої, чи першої особи однини ("я", "він", "вона"), а від колективного "ми".
У цьому полягає прикметна особливість книги. У неї немає окремої головної героїні. По суті, це етнографічне дослідження, колективна історія, викладена у художній формі.
Це може відштовхнути читача, який прагне персоналізовано переживати історію. Але відкладати книгу я б не радила, бо вона справді дуже цікава. Й попри деперсоналізацію дуже особиста й змушує по-справжньому співпереживати.
Також це корисно - вивчати драматичні сторінки в історії інших народів. Особливо таким зацикленим на власній "унікальності" читачам, як українцям.
(Я нічого не маю проти українського, я навпаки - гаряча патріотка. Але нація буде здорова лише тоді, коли позбудеться усіх психологічних травм, які заважають рухатися далі.
Оце - " так ніхто не кохав ніхто так не страждав", - з цієї опери).
Резюме: хороша й корисна книга.
Суб'єктивне враження: 5-/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар