Вино самотності, Ірен Неміровські

16 вересня у книгарні "Є" відбулася презентація українського перекладу роману Ірен Неміровські (1903-1942) "Вино самотності". Вона відбулася за участі доньки письменниці Деніз Епштайн, яка написала коротку передмову до книжки.

Мене придбати книгу спонукало те, що всесвітньо відома французька письменниця зростала у Києві. І саме в той час (початок ХХ століття), який мене приваблює, як історика і як дослідника літератури. Згодом вона переїхала до Петербургу, звідки у 1917 році виїхала до Франції. Прожила письменниця 39 років і загинула у концтаборі Освенціму. Позаяк була єврейкою.

Рецензія на цю книгу була розміщена вже тут. У цій колективній рецензії дано оцінку також "Століттю Якова" Володимира Лиса. Остання книга отримала досить прохолодний відгук. Стриманим, але більш прихильним, автор рецензії був щодо "Вина самотності". Інший автор, будучи більш пристрасним, як на мене є надміру патетичним і однозначним.

У "Вино самотності" розповідається про складні взаємовідносини між батьками та батьками і дитиною у багатій єврейській родині. Події відбуваються на тлі довоєнних Києва і Петербургу, міжвоєнного Парижу.

Мені книга загалом сподобалася, але захвату вона не викликала.

Безперечними плюсами книги є:

- хороша розповідна мова; дуже яскраво, я б сказала, навіть смачно, вдаються письменниці описи сенсорних відчуттів. Особливо тих, які стосуються Києва і Петербургу;

- психологізм, достовірність відтворення складних стосунків між матір'ю і дочкою та інших героїв. Очевидно дається взнаки сильний автобіографічний характер книги.

А тепер до негативів.

- Автобіографічність зіграла, на мій дуже суб'єктивний погляд, і негативну роль під час написання книги. Відчуття ненависті, злості, внутрішнього протесту, якими наповнене "Вино самотності" має дуже неприємений смак для читання. Відчуття героїні зливаються із всезнаючим автором, який з одного боку відчуває всю неоднозначість ситуації, а з іншого - відверто симпатизує Еллен. Ця потужна суміш негативу не дозволяє полюбити книгу.

- Переклад не жахливий, але поганий. Знадобилося кілька сторінок, щоб хоча б звикнути до нього. Не знаючи французької, я відчувала , що інколи переклад стає занадто дослівним. До того ж я впевнена, що у житті перекладач говорить російською, або є білінгвою. Таким чином, цьому українському перекладу бракує легкості написання. Читаючи, я ніби долала перешкоди.

Резюме: книга варта бути прочитаною, але не натщесерце, чи в поганому настрої.