Їж, молись, кохай (2010)

Розповідаючи про фільми, які мають історико-етнографічний характер, варто написати й про новий "Їж, молись, кохай" (2010) з Джулією Робертс у головній ролі.

Книгу не читала.

Фільм розповідає про кризу середнього віку у жінки: головна героїня, Елізабет, раптом розуміє, що у шлюбі вона не щаслива. Її відкриття призводить до розлучення і тривалих пошуків себе, під час яких вона відвідує Італію, Індію, Балі. Власне, саме подорожі Елізабет вносять "етнографічненький" присмак.

Найгеніальнішим у колективі авторів, що працювали над фільмом, виявився оператор. Роботу Роберта Річардсон в цьому році ми вже бачили у "Острові проклятих". Умовно фільм можна поділити на Нью-Йорк, Італію, Індію, Балі. І саме оператору завдячуємо дуже яскравою і смачною італійською частиною :)) Саме тоді у мене під час перегляду з'явилося відчуття "хорошого фільму". Але, на жаль, десь за 30-45 хв. до кінця я вже поглядала на годинник.

Запитань у мене до фільму багато, тому почну з негативу:

-відверто слабкий сценарій. За наявності хорошого грунту, гарної візуальної картинки, позитивної цікавої ідеї, можна було вичавити з фільму набагато більше. Логіка дій персонажів, причинно-наслідковий зв'язок, психологічні портрети - все це кульгає і видає слабку роботу сценариста і режисера. Ну, що з режисера візьмеш? Від автора "Лузерів" важко чекати філософської мелодрами. Дивно із сценарієм. Адже сама авторка книги також працювала над фільмом.

- щодо філософії. Банальні загальновідомі істини подаються пачками і без фільтрації, схоже їх згрупували у список, а потім порозсовували у репліки героїв, не турбуючись у їх доречності. Особливо це дратує у індійській частині. Духовні пошуки героїні лишаються не зрозумілими. Я вже не кажу про того бороданя, який мало не придавив машиною свого сина. Трагічна історія подана у такій формі, що здається гумово-штучною і абсолютно не зачіпає.

- герой Хав'єра Бардема, який мусив би зворушити жіночі серця і вселити відчуття заздрості до щастя героїні, яка нарешті знайшла Його, Єдиного, - вийшов незрозумілим, карикатурним і невиразним.

Це я так, по головному пройшлася.

Що ж врятувало фільм і дало мені можливість присудити йому 7 із 10 балів?

- Вже згадана операторська робота. Фільм просто красивий.

- Гра Джулії Робретс. Відверто негарна жінка, внутрішньо красива ще й до того ж чудова акторка. Це вам не губаста Анджеліна Джолі. Тут є талант.

- Ідея пошуку себе. Її не було втрачено за паскудним сценарієм.

Резюме: варто подивитися заради атмосфери, запасіться терпінням

P.S. Знайшла аналіз фільму екстрасенса Нонни Хідірян, в принципі, погоджуюся. Варто почитати.

P.P.S. А ось ще одна думка щодо художньої якості фільму.