Із цією книжкою у мене закінчується книжкова ера "Монтгомері". Ще лишилося дещо із непрочитаного, але то, мабуть, буде вже наступного разу.
Отже, сюжет наступний: одинадцятилітня Джейн-Вікторія живе з мамою під строгим диктатом бабусі в розкішному будинку в Торонто. Одного разу дівчинка дізнається, що її тато не помер: виявляється її батьки просто проживають нарізно і, можливо, незабаром візьмуть розлучення у США.
Життя Джейн-Вікторії кардинально змінюється тоді, коли тато запрошує її до себе на Острів Принца Едварда провести літо.
Мабуть, досить таки прогресивна книжка про розлучення батьків, як на той час (1937 рік), де розпад сім'ї показано очима дитини. Але з цієї точки зору, думаю, для наших сучасників ця історія буде не така вже й корисна, адже підтримує ідилічне уявлення дітей про можливість возз'єднання батьків.
Також, прочитавши, серії про Енн, Емілі й "Блакитний замок", можу вже говорити про певну тематичну одноманітність творчості Люсі Мод Монтгомері. Знову маємо дівчинку одинадцяти років, знову мальовничі краєвиди Острова Принца Едварда, знову образи суворих дорослих, під диктатом яких живе дитина (у цьому випадку бабуся Кеннеді), і знову образ слабкого творчого чоловіка (тут батько Джейн, але згадаймо Метью з "Енн з Зелених дахів", кузена Джиммі з "Емілі з Місячного серпа"). Одним словом, все життя Люсі Мод Монтгомері розповідала про якусь свою інтимну історію, переспівуючи її, переповідаючи на різний лад.
Утім, я змогла виокремити для себе найвиразнішу й найцікавішу ідею цієї книжки - особистість розквітає тоді, коли перебуває у "своєму" середовищі, робить те, що їй подобається. Що врешті й трапилося із незграбною зацькованою Джейн.
Немає коментарів:
Дописати коментар