"Старосвітський" роман Лілії Мусіхіної "Звичайник" розповідає про мандри поводиря Устимка і кобзаря Мартина. Дія розгортається у XVII столітті (хоча обкладинка натякає на ХХ ст.) і охоплює кілька місяців із життя хлопчика.
Відразу слід сказати, чого тут читач не знайде, бо ж нічого немає гіршого у такій справі, як невиправдані очікування:
- гострого пригодницького сюжету. Навіть у найдраматичніші моменти оповідь розгортається неспішно, маючи скоріше на меті не тримати у напруженому передчутті розв'язки, а занурити у світ кобзарів, наповнений міфами і легендами;
- цікавої любовної лінії, або любовної лінії як такої взагалі. Для мене це важить, бо я, як правило, маю примітивне популістське бажання читати про кохання.
Що читач тут знайде?
- цілий світ народної традиційної культури. Якщо ви любите село і вірите у його якусь особливу "просту правду", а не є таким дитям асфальту (чи лісу), як я, Вам ця книга буде дуже до смаку;
- філософію життя кобзарів, як тих, які несли Слово Боже. Кобзар Мартин викликає значно більше довіри і симпатії, він значно живіший і цікавіший, ніж ціла галерея Мирослава Дочинця. (Ок, це мій суто суб'єктивний погляд).
- хорошу українську мову і рівне полотно тексту, без провисань;
- у цілому цікаву історію (це я зрозуміла, коли мої очікування на "а ось зараз почнеться..." розвіялися, я розслабилася і віддалася текстові на поталу).
До недоліків видання, а не роману, я б віднесла анотацію, яка розкриває одну з інтриг... Навіщо так робити? Навіщо спойлерити? На щастя, з анотацією я ознайомилася наприкінці, після прочитання роману, що і Вам раджу робити!
Суб'єктивне враження: 4+/5.
(Мінус за ті перші 50 сторінок моїх сумнівів, коли я думала, читати, чи ні).
Немає коментарів:
Дописати коментар