Часто так буває, що на якийсь фільм, чи книгу потрапляєш цілком випадково. Тебе до них веде певна сукупність випадковостей та подій. Ось і я, мавши змогу послухати Ірену Карпу на відкритті виставки Всеволода Нестайка у Національному музею літератури, вирішила прочитати хоча б що-небуть. Треба ж трішки познайомитися із укрсучлітом.
Треба сказати, що на відкритті виставки пані Ірена гідно позмагалася за увагу дітей із самим Іваном Малковичем, справжнім майстром в справі спілкування із дітьми. Ірена - дійсно, бличкучий оратор і непересічна особистість.А на талант я притягуюся як муха на мед.Тому, завітавши за черговою дозою наркоти... упс... - книг, я затарилася книжечкою "Фройд би плакав".
Ліричний відступ. Той, хто добряче занурився в мережу, знає це неймовірне тяжке відчуття, коли на тебе навалюється величезна купа всілякої інформації. Багато що здається цікавим та корисним, але справитися із таким потоком інформації просто неможливо. Для себе я зробила висновок про необхідність чіткої спеціалізації. Тобто необхідно відстежувати і читати лише те, що входить в коло твоїх інтересів і що є цікавим для тебе.
Таким чином, принцип обов'язкового домучування книги, що вже почато - є давно застарілим.
А тепер повернімося до Ірени Карпи. Прочитавши, перші кілька сторінок, маю декілька міркувань.
Книга може бути цікава молоді, любителям експериментів із кактусами ( ви розумієте, про що я :))) та тих, хто любить подорожі і молодіжний епатаж. Сама книга є певним експериментом для власної свідомості.
Але якщо ви шукаєте, гарно прописані персонажі, розкриття внутрішнього світу і всього іншого, що так приваблює у класичній літературі, - вам не сюди.
Вирок: хоча я велика любителька аматорських подорожніх записульок, але невпорядкований потік свідомості, до якого не звик мій звиклий до класичного викладу мозок, не для мене.
Немає коментарів:
Дописати коментар