12 різдвяних побачень, 12 Dates of Christmas, 2011

Фільм "12 різдвяних побачень" можна було б ще назвати "День сурка у блондинки".

Сюжет цієї стрічки невибагливий і наповнений штампами: стервозна блондиночка має ідею-фікс - повернути свого колишнього Джека. Відтак побачення з незнайомцем Майлзом не вельми вписується у бізнес-план її життя. Але все летить шкереберть і на ранок головна героїня прокидається знову у переддень Різдва, щоб все-таки відчути "різдвяний дух", виправити помилки і стати втіленням вселенської доброти.
І так дванадцять разів.

Звісно, ні про яку психологічну, чи інтелектуальну глибину, або ж новаторство у сюжетній лінії мова не йде. То чи варто дивитися цей фільм? А чому б і ні?! Насправді не завжди є потреба у чомусь складному і оригінальному. Інколи хочеться щось таке, що сподобалося, або щось врешті-решт добре і з вірою у людей.
Ідеально для новорічного, чи різдвяного вечора.

І чому б не помедувати під час перегляду цього фільму на тему власних "точок біфуркації" у житті? Окрім того, я мимоволі задумалася про крихкість людських взаємин, а також про те, що інколи інших людей ми сприймаємо всього лиш як функції з ярликами, за якими насправді криється цілий світ.

"Дивні речі" (Stranger Things, Очень странные дела, 2016-2017)

Перегляд серіалу Stranger Things я відкладала, як могла, хоча звідусіль до мене долинали вельми захопливі відгуки на нього.

Врешті, що може бути цікавого у викраденні хлопчика, навколо якого побудовано весь перший сезон? Як може дорослу людину надихнути історія, де головними героями є діти? Бррр Я думала, що це однозначно щось не моє.

І помилилася. Творці фільму взяли всі культові елементи 80-х, подрібнили, перемішали у вінегрет, приправили "стінгівською" атмосферою... і чомусь у них вийшло це смачно.

Як я вже писала, сюжет крутиться навколо зникнення маленького хлопчика. Це відбувається у дуууже провінційному маленькому містечку, де "ніколи нічого не відбувається". 

За розслідування одночасно беруться діти, підлітки і дорослі. До деякого часу вони навіть не підозрюють про таємне життя один одного, і лиш у фіналі першого сезону три покоління зливаються у єдину команду.

Чесно кажучи, ось цей момент - вдале жонглювання різними сюжетними лініями, персонажами різного віку, а також сплетення їх у єдине ціле полотно історії - було для мене найцікавішим.

У цьому плані, утім, трохи відстав другий сезон, одна з головних героїнь матиме свою сюжетну лінію. Але загалом два сезони переглядаються на одному подиху.

Звісно, окремо слід згадати містичну складову. Здавалося б, вона скроєна з типових штампів ужастіків 80-х: від таємних лабораторій до монстрів, які спершу маленькі і невинні, а потім починають вилазити з людей. Але чомусь все цікаво, свіжо і органічно.

Одним словом, рекомендую.

Чужі гроші, Other People's Money, 1991

Це історія про акулу Уолл-Стріт – Лоуренса Гарфілда, який своєю наступною жертвою обирає компанію 80-річного Ендрю Йоргенсона. 

Протистояння загострюється, коли цинік Лоуренс починає відчувати романтичні почуття до своєї суперниці, молодої адвокатки Кейт Салліван.

Це досить легкий за атмосферою фільм, який у дещо гротескній і гіперболізованій формі показує боротьбу двох світів – старої і нової Америки.

Компанія старого Ендрю Йоргенсона – це зразок бізнесу, тісно зв’язаного із виробництвом і людьми. Тут колектив, хай навіть заводу, – частина родини. Секретарка – бабуся у в’язаному светрику, а не «синя панчоха» у діловому костюмі і на шпильках, як у Лоуренса Гарфілда.

Головний герой – Лоуренс Гарфілд – це представник нового часу. Його день починається з перегляду курсу акцій на комп’ютері, який він ніжно називає «Кармен». (Так, окремим бонусом ознайомлення з цим фільмом є можливість зануритися у повсякдення офісу початку 1990-х років, на зорі ери цифрової доби). І як говорить його суперник – це представник того бізнесу, який нічого не виробляє і не створює. Відтак і ведення бізнесу, який наповнений абстрактними цифрами, – для Лоуренса, у першу чергу, гра.

Ще одна відмінність: у родинному бізнесі «кредити, – як зізнається Ендрю Йоргенсон, – останній раз брали за часів Великої Депресії». У той час як для Уолл-Стріт кредити – це засіб для розвитку і подальшої експансії.

Різниться і їхнє ставлення до працівників: якщо під час ділової зустрічі водія Гарфілда у компанії Йоргенсона хочуть запросити погрітися, то сам Гарфілд відкидає цю пропозицію як абсурдну.

Але творці фільму все-таки не проводять чіткої чорно-білої лінії, як немає її і у реальному житті. Вони показують переваги і недоліки обох світів. Адже й справді – що робити тоді, коли бізнес стає нерентабельним і перестає відповідати вимогам нового часу?

Поки ти спиш, 2017, дорама, Південна Корея

Нам Хон сняться нічні жахіття - майбутнє, яке їй ще жодного разу не вдалося змінити. Дитиною вона так втратила батька, а ось їй уже сниться, що через неї незабаром загине її мама.

Утім, з'ясовується, що вона не єдина, хто бачить віщі сни. Кількох, здавалось би, випадкових людей поєднує те, що вони бачать майбутнє одне одного.

Врешті вони починають допомагати не лише собі, а й іншим людям.

У цій дорамі просто блискуче поєдналося кілька жанрів:

- Мелодраматична складова, у якій психологічно якісно прописані герої і їхні взаємини. Надто тішать лінії про кохання і дружбу.

- Особливо варто відзначити гумор, легкий і добрий. Ніяких вам непристойних гегів нижче пояса.

- Цікавою тут є і містична лінія, це родзинка серіал. Але сюжет настільки вдало побудований, а герої такі живі, що навіть без містики, себто віщих снів, серіал зберіг би свою якість.

- Окрім того, впродовж серіалу головні герої - журналістка, прокурор і поліцейський беруть участь у цікавих розслідувань і судових справах. Тому це саме та дорама, яку можна дивитися удвох. :) 

А двобій добра і зла тут буде відбуватися і на інтелектуальному рівні, зокрема, у залі суду.

Так, однією із ключових тем - є боротьба добра і зла. Дорама звертається до таких дражливих для корейського і не тільки суспільства, як насильство у родині, донорство органів, корупція чиновників, відповідальність журналістів, насильство старших за рангом над підлеглими тощо.

Дуже рекомендую.

Всього 32 серії чистого задоволення по 30 хв

Знову вдома, Home Again, 2017

Дуже незадоволена фільмом "Home Again" (2017), що у російськомовному інтернеті шириться як "У гостях у Еліс".

Як відомо, хороші історії виходять із нестандартних ситуацій. Хтось потрапляє у чужу квартиру, закохується у вампіра, чи десь починається цунамі.

Ось у цій історії був хороший потенціал: великий будинок, 40-річна жінка з двома дітьми і троє молодих хлопців. Окрім того, у певний момент з'являється чоловік головної героїні, з яким вона майже розлучена.

Що можна було б очікувати: цікавого зображення зіткнення повсякдення серйозної сорокалітньої жінки і трьох молодих хлопців, різниці у культурі поколінь, і, звісно, демонстрації психологічної еволюції взаємовідносин таких різних героїв.

А що глядач отримав навзамін? Карамельну історію, позбавлену логіки, де головні герої є маріонетками сценаристів, а не цікавими і психологічно правдоподібними особистостями.

Не вірю!!!

Надто мене надихає цивілізаційна культура взаємин персонажів: це або варіант солодкаво-приторної любові-дружби, або конфлікти на рівні співзалежності незрілих особистостей.

Якийсь просто культурний шок після психологічно зрілих персонажів південнокорейських дорам

Frontier / Кордон (2016-2017, США-Канада)

Навіть не знаю, що мене змусило подивитися весь перший сезон цього серіальчику.

Такі собі карликові "Ігри престолів" без карлика і сексу. Зате з Джейсоном Момоа.

Головна інтрига закручена на політично-торговельних іграх навколо хутра у Канаді у ХІХ столітті.

Історичне тло тут дуже декоративне. Одяг головних героїв так само міг би добре знадобитися і для зйомок космічної фантастики.

Перший чоловік кхалісі, заявлений як головний герой, знову блякне поруч із жіноцтвом. Центральним персонажем я б все-таки назвала власницю пабу Грейс Емберлі. Люблю розумних. (Див. блондинку на малюнках).

Від неї на крок позаду ідуть ще дві вельми харизматичні жіночки.

З розумними чоловіками тут маленький капєц. Герой Джейсона Момоа засліплений помстою, весь час забуває, що "помста - це страва, яку варто подавати холодною". Тому під кінець серіалу скурвлюється геть і має вельми жалюгідний вигляд.

Його протеже - лондонський крадій втрачає глузд поруч з коханою... Щось не добре впливають жінки на чоловіків, виходить.

З субтитрами у фільмі відчувається присмак порубіжжя - частина акторів розмовляють англійською з дуже відчутним французьким акцентом.

Що мене зачепило у цьому серіалі - не відомо. За спіральною динамікою - це взагалі примітивний "червоний" рівень банд і первозданної агресії. Нічого більше, ніж влади і сексу у ньому, у принципі, не може бути. І з останнім, тут дефіцит.

Але буду дивитися і другий сезон

Тяжіння, Притяжение, 2017

Я маю слабкість до російського кіно та літератури... певного характеру. Зокрема, свого часу я з задоволенням прочитала "Вонгозеро" Яни Вагнер про смертельну епідемію грипу, або ж подивилася "Метро" (2012) про затоплення московського метро. Зрозуміло, що коли я побачила, як космічний корабель, зносить під час приземлення одним махом пів міста, я не могла пройти повз.

Фільм насправді дуже вартий для перегляду.

Зокрема, очевидною стає цивілізаційна різниця між сучасною Америкою і Росією. Надто очевидно у порівнянні двох фільмів - американського "Прибуття" (2016) і російського - "Тяжіння" (2017).

У "Прибутті" головні герої - вчені, а ключова ідея - це порозуміння з Іншим-Чужим, самопізнання і самотрансформація. Армія в "Прибутті" структура, якій бракує фантазії і розуміння майбутнього. 

У Тяжінні" - армія - це оплот безпеки і джерело тверезих рішень, які тримають мир і захищають суспільство від самого себе. Більше частина населення - це безвідповідальні гопники, які керуються інстинктами. Передача всієї потворності революційних настроїв просто вражає своєю майстерністю. Переконливо, як Довженкова ілюстрація потворності національно-визвольних змагань у "Арсеналі".

Залишається лиш похвалити російське кіно за вдалу пропагандистську роботу.

Щодо вчених, то тут вони глибоко на периферії: або демонструють свою неспроможність зрозуміти інопланетні технології, або ж неспроможність комунікації (у випадку з шкільним вчителем, його знання й ідеї нікому не потрібні).