"З любов'ю, Розі" - ще одна екранізація, якою вдалося насолодитися останнім часом. На цей раз це вже стрічка за книжкою Сесилії Ахерн, письменниці для мене відомої лише за кіно.
Отже, це історія двох друзів - Розі й Алекса, які 12 років (за романом цілих 50 !!!) боялися сказати один одному, що мають більш, ніж дружні почуття. Він полетів за океан, будував кар'єру, а вона, завагітнівши, мала попрощатися з мріями про навчання й стати мамою.
Історія напрочуд проста, але мила й зворушлива настільки, що хочеться познайомитися із літературним оригіналом, який, кажуть, суттєво відрізняється від кіно.
Коли я запитала себе, що я отримала від фільму, окрім приємно проведеного часу, я згадала, що мені допомогає як на роботі, так і в стосунках з людьми. Говорити! Говорити сміливо й відверто, що турбує.
І саме тоді, коли люди роблять цей крок у спілкуванні, який так страшно було зробити, відбвуваються найвражаючі відкриття. Саме тоді люди отримують шанс познайомитися один з одним, невигаданим, а реальним.
Інакше роки ідуть, а люди проживають не своє життя, а свої страхи, спілкуються не з реальними людьми, а з вдалими чи ні фасадами...
Немає коментарів:
Дописати коментар